Змушені. Клавішник

4 Розділ

4 розділ 
Pov Натсу 
Вона дивна. Незграбна і одночасно така стійка. На вигляд мініатюрна і слабка, але її характер навпаки сильний і стервозний. Коли вона впала я бачив, що їй боляче, але вона все одно противилася коли я взяв її на руки, не дуже звичайно, та мабуть це через те, що вона впала і вдарилася. 
Але найбільшим шоком стало те, що вона вибрала не якийсь жалюгідний серіал приклади яких я вже подивився в інтернеті, а бойовик. Не той де актори від однієї подряпини падають замертво, а справжній з кров'ю на камерах, стінах і підлозі та чималою купкою трупів.
Десь на середині фільму вона заснула, ну по моєму вона спала, а я продовжив дивитись фільм. Коли він нарешті закінчився, то я ліг і обійняв дівчину. Не знаю був це магнітизм, чи просто хвилина слабкості, але мене поманив її солодкий аромат жасмину і лаванди.
Прокинувся я рано, десь о 6:30, але як виявилося мого, хоча про що я говорю? Хоча чуда, що зветься Сакіра не було. Зате з кухні долітали неймовірні запахи і тихе дзенькання посуду. Я тихо пройшов на кухню, дівчина не звернула на мене ніякої уваги, мабуть не помітила. Я помітив на столі гарненьке червоне яблуко і одразу ж потягнувся по нього.
- Ти б краще не перебивав апетит, сніданок майже готовий, - сказала Сакіра, хоча ні, Сакура. Навіть попри те, що вона не має рожевого волосся характер у неї з анімешною дівчинкою схожий.
- Сакура...
- Я Сакіра! - скрикнула вона. Навіть не думав, що це її аж так розізлить.
- Ні, для мене ти Сакура. І про що я там? А, так, згадав. Ти або не заважай, або швидше готуй.
- Руки помив?
- Та я ж тільки прокинувся, - зітхнув приречено, та все ж таки пішов мити руки.
Коли я повернувся в кухню на столі вже стояло дві порції омлету з беконом, а також графин свіжого апельсинового соку біля якого стояли дві склянки. 
Я не здивований, вчора переконався, що готує вона чудово. Ну, а познущався над нею, щоб позлити. Ні, ну я маю на це повне право, навіть не думав, що це її так розізлить. Її сльози... Це для мене стало уколом провини. Мені було неприємно бачити її у такому стані, хотілося її обійняти та приголубити, заспокоїти і ще раз вдихнути її аромат. 
- Натсу ти тут? - вивела мене із роздумів дівчина.
- Відчепися! - гаркнув. Я не маю піддаватися пориву! Я не хочу в неї закохуватися!
Вона понуро подивилась на мене, а потім сказала:
- Я піду. Мені треба збиратися на навчання.
- Стій, про вчорашній інцидент... Давай просто забудемо про нього.
Вона кивнула, а потім сказала те, чого я зовсім не очікував:
- Ти спиш на дивані.
- Що?! О, ні, якщо ти така дурепа, то знай, на дивані спиш ти ідіотка! 
- Я не ідіотка! І замовкни, ти мені не можеш вказувати!
- Ах, ти ж... - Я дав їй ляпаса, а потім взяв за підборідок і відкинув, як якийсь непотріб. 
Від її наступних дій я ох... Кхм... Словом вразили вони мене дуже. Вона якось дивно перекрутилася і підставила підніжку, потім одним блискавичним рухом штовхнула мене, а завдяки підніжці - повалила на землю. Потім заламала руки за спину і тихо мовила:
- Що з тобою? Натсу відкрий очі, я не хочу робити тобі боляче...
Але я її не чув, в голові немов туман. Я відкинув її на пристойну відстань, встав і почав підходити.
Тихий схлип, немов відро крижаної води повернув мене в реальність. Щойно ж казав, що я не можу бачити її сльози, а зараз... Якщо вчора це були просто мокрі щічки, то сьогодні її сльози переросли в істерику. Я спробував підійти до кута кухні у який забилася Сакура, але різкий стогін змусив мене застигнути на місці. На деякий час "моя", ні, не так, просто "моя" дівчинка трималася рукою за потилицю і досі істерила.
Підійшов на декілька кроків, але далі зупинився через слова Саккі.
- Не підходь... Будь-ласка... Я... Я тебе боюся, Натсу... - Ледь не кожне її слово переривалося головним схлипуванням.
Звісно ж я її не послухав і підійшов. Присів навпопічки і спробував погладити по волоссю. Дівчина не дала і підсунулася у самий кут дивлячись на мене переляканими очима.
- Ні... Не треба... Ні... Будь-ласка, - гарячково шепотіла вона.
- Тихо, не бійся. Я тебе більше не скривджу... Чесно.
Підсунувся ближче і простягнув руку. Вона сіпнулася, але не відсунулася. Я погладив по волоссю, істерика досі не закінчилась, але стихала.
- Мені боляче, - Тихо промовила дівчина.
Я обережно общупав її потилицю, але нічого окрім легкої подряпини не знайшов.
- Вибач, - промовив тихо.
- Що на тебе найшло?
- Я... Таке буває іноді, але рідко.
- Знаю, саме через це і не хотіла, щоб ти мене обирав. У таких як ти це буває. Саме через це я вас боюся.
- У таких як я? І де це ти ще таких бачила?
Вона заховала заплакані, але водночас злякані очі і ще раз судомо схлипнула. Потім вона спробувала встати, але похитнулася і ледь не впала. Я ледь встиг підхопити її на руки. Вона нестямно притиснулася до мене шукаючи захисту, а я... Я просто гладив її по довгому шовковистому волоссю. 
До пар ще цілих півтори години, а в мене на першій парі вікно, тож я сміливо можу залишити Сакіру ще на годинку відпочивати, а потім відвезти на пари.
Вона ще кілька разів схлипнула, а потім затихла, мабуть задрімала. Я ж розмістився на дивані і думав, чому? Чому я обрав її? Чому не можу бути з нею уїдливим і жорстоким, таким як і з усіма? Чому не можу бачити її сльози? Мої роздуми перервала Сакура, яка бігала по кімнаті і збирала речі. 
- Ти нормальна?! Чому не спиш?
Вона не відповіла, мабуть досі не відійшла від сварки. 
- Мені треба вийти раніше, університет далеко.
- Я тебе відвезу, - поблажливо посміхнувся їй.
- Не думаю, що це хороша ідея, - схоже її не втішала думка про поїздку зі мною.
- Не переживай.
Вона кивнула. Швидким і впевненим кроком пішла у вбік ванни. Через півгодини вийшла звідти вже одягнена, причесана і нафарбована. Поглянув на неї. Легка біла блуза і чорні лосини робили її старшою та суворішою. Стриманий, та все ж елегантний мейк додавав її погляду впевненості. Зачіска у неї була - класичний колосок, який сягав їй ледь не до середини спини.
Побачивши, що час вирушати я і Сакура спустилися на стоянку до машини. До університету ми доїхали без труднощів якщо не враховувати кілометрові затори, які є звичним явищем для столиці в такий час. Ми під'їхали до університету і Саккі поспіхомпокинула машину. Як тільки вона вийшла з різних боків на мою машину і на неї посипалися купа різних поглядів. Серед них були зацікавлені, критичні, роздратовані, заздрісні і навіть... Щасливі? Ам... Я або дуже туплю в цій ситуації, або я збожеволів і мені вважаються щасливі погляди деяких дівчат. Також вловив деякі слова із фраз. Серед них "Це він?!", "Крижинка і принц, звучить цікаво...", "Це Натсу!", а та також "Ну нарешті, буде на ньому, а не на нас злість зганяти.". Так, знаю я її злість...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше