7 Розділ

Роv Сакіра 

Прокинулася я рано і перше, що я хотіла зробити - це розслабитися у душі. Вчора я заснула не дуже в зручний позі, тому зараз все тіло болить і ломить, наче я заснула на мішку гречки.

Від ледь теплих струменів води, які стікало по моєму тілу відчула сильне полегшення. Моє волосся під водою випрямилося і здобуло здорового та привабливого блиску. Піна для душу ретельно покрила моє тіло і тепер по всій кімнаті стояв заманливий запах апельсина і м'яти.

Раптом двері відчинилися і у приміщення зайшов заспаний і напіводягнений Натсу. Я пронизливо заверещала. Хоча через пінку було дуже важко щось помітити, все-таки коли тебе бачать напіоголеною в душі відчувається неприємний осад.

- Ой, ти тут Сакіро! Вибач! - він відвернувся, хоча перед моїм вереском доволі уважно розглядав мене.

- Збоченець! Хай тебе Будда забере! Щоб до тебе Осіріс спустився! Хай ти випробуєш на собі гнів Зевса! - сипала я "своїми" прокльонами. 

- На рахунок Ісуса побажань не буде? - іронічно запитав він.

- Вийди! - гаркнула я.

Він посміхнувся, але все-таки вийшов. А я... Я залишилася заливатися рум'янцем посеред кабінки. Чорт! Ненавиджу! 

Я змила з себе пінку і вкуталася в рушник. Потім висушила та вирівняла своє неслухняне волосся. Одягнула я джинсову спідницю вище коліна та чорний топ з рукавами ледь нижче ліктя. Макіяж вирішила робити не надто яскравим. Намалювала свої улюблені чорні стрілки та намастила губи рожевим блиском.

Вийшла з ванни і ніс залоскотав блаженний аромат омлету з беконом. Пройшла на кухню і побачила картину в порівнянні з якою Мона-Ліза в реальному житті викликала менше захоплення. Натсу готував. На столі стояло дві порції омлету, а сам хлопець називав у склянки апельсиновий сік.

- Не зрозуміла, - вражено промовила дивлячись на все це.

- Вважай це вибаченням, - беземоційним голосом промовив він.

- Сам Натсу Дромул вибачається. Кому скажу - не повірять, - удавано вдячним голосом промовила.

- Угу, - коротко кивнув він. Я трохи не зрозуміла, що означає цей знак, але не важливо.

Решта сніданку пройшла в повній тиші. Натсу запропонував відвезти мене до університету. Дивно, з чого раптом у ньому прокинулася така "добра душа"?

- Натсу, - тихо гукаю.

- Що, - запитує і він мене.

- Скажи, ти з кимось заклався, що закохаєш мене в себе? Чи переспиш? Говори, я слухаю.

- Ти божевільна? Ні з ким я не закладався.

Чорт! Любовні романи з непрямим і заплутаним сюжетом - мої вороги. Як я могла таке придумати?! Соромно як! Прямо таки фізично відчуваю, як палають мої щоки. А як я виглядаю? Мабуть безглуздо... Сакіро, язик - твій ворог. 

І що мені говорити? Чи він почне розмову першим? Може піти? Ні, тоді я виглядатиму ще безглуздіше. Прямо хочеться кричати від власного психологічного натиску. Так, Саккі, зберися. Ти - психолог. Ти витримаєш.

- Чому ти так подумала? - запитав він.

Ам... Що сказати? По-перше я начитана любовними романами дівчина. По-друге... На цей раз зі мною такий фокус не пройде. Був вже один мудак.

- Ну... Цей... Я в фільмі таке бачила, - лампочка у мене в голові загорілася і сіра речовина почала нормально функціонувати.

- В фільмі? Ну-ну, - він мені ще й нукати буде? Я могла б подумати, що він про все знає, але про це знає мале коло осіб і його серед них точно не має бути!

- Ти ти відвезеш мене до університету? - питаю, щоб хоч якось змінити тему.

- А ти хочеш? - лукаво питає. Я ледь соком не поперхнулась.

- В-в сенсі? - промовила я заїкаючись.

- В прямому. Якщо хочеш то відвезу, ні, тоді підеш сама.

- Хочу, - Я не знаю яку гру він затіяв, - відвези мене, - але я буду в неї грати.

Він посміхнувся, але промовчав. Що?! Язика проковтнув? Ха! Та я тобі таке життя влаштую, будеш сам на колінах стояти, щоб мене повернули. Бу-га-га-га-гашеньки.

- Збирайся, через півгодини чекатиму тебе в машині, - безапеляційно сказав він і пішов в душ.

Я навіть відповісти не встигла. Дивно, з ним точно щось не так.

Пішла в кімнату по сумку з речами. Мою увагу привернула папка на столі. Так-с, цікаво. Розгорнула і почала читати. 

"Сакура Утихова - ..."

Ні. Ні! Цього не може бути. Тут все. Все про мене, моє дитинство. Я схилилася над столом. Сльози солоними струмками текли по щоках і по краплях спадали на стіл.

- Навіщо? - прошепотіла.

Хвилин десять я намагалася вивчати свою біографію, хоча через пелену сліз це виходило поганенько.

- Саккі, пішли, - сказав Натсу зайшовши в кімнату. - Ти чому риєшся в моїх документах, - промовив він побачивши те, що сиджу над текою.

- Чому ти тоді риєшся в моєму житті?! Хто тебе просив?!

- Твій троюрідний дядько по батьковій лінії.

- Брехня! Ненавиджу тебе! Чуєш?! Не-на-вид-жу! - сказала я по складах.

- Послухай, - але він не договорив. Я почала падати. Він вдало зловив мене і посадив на диван. - Ти в порядку? - занепокоєно спитав.

- Так, - Я облизала сухі від хвилювання губи.

- Мене непокоїть твоє самопочуття. Це вже не вперше. Збирайся, поїдемо в лікарню.

- Ні, не треба... Зі мною все в порядку, - слабо промовила і спробувала піднятися, але ноги підкосилися і я знову впала на диван.

- Не впорядку! - гаркнув він.

Натсу взяв мене на руки і обережно виніс з квартири прямо в машину.

Коли ми були вже в лікарні хлопець дозволив мені піти самій, але все-одно був поряд. Кабінет лікаря був білий і просторий. Наскільки я зрозуміла - це була приватна клініка.

Приємний чоловік років сорока зробив повний огляд і нарешті розпочав розмову.

- У вас просте перезавантаження. Стрес і багато хвилювання теж зіграли свою роль.

- І що робити? - запитав Натсу.

- День чи два варто побути вдома, також перегляньте раціон, у вас недоїдання. Відпочиньте і все буде гаразд. Вам також треба буде приймати ці вітаміни після їжі, - лікар простягнув Натсу папірець.

- Добре, ми вже підемо.

Хлопець вивів мене з кабінету, потім з лікарні. Посадив в машину і ми поїхали в напрямку його будинку.

- Ам... Ми куди? Нам взагалі-то в іншу сторону потрібно.

- Ти не почула лікаря? Ми зараз в аптеку, а потім додому.

- Не треба, Натсу!

- Треба, Сакуро!

- Я - Сакіра! Набрид уже зі своєю Сакурою. Аніме передивився?

- Так-так.

Машина зупинилася біля аптеки і хлопець вийшов. Ну навіщо? Все ж гаразд... Ну, майже. Через кілька хвилин Натс знову був в машині, а з собою взяв картонний пакетик, мабуть вітаміни.

Коли ми були вдома хлопець змусив мене з'їсти порцію яєшні з овочами. Потім дав мені різнокольорових вітамінок.

- Іди відпочивай, - сказав він мені перед тим як поїхав до університету.

А я що? Лягла на диван і почала вивчати біографію "мого хлопця". Хм... Тут не менш цікавий сюжет ніж у любовних романах.

Сім'я, уподобання, кримінал, ну і так далі. Кримінал - це пуста сторінка. Уподобання - сторінки дві-три, а от сім'я - це ціла купка паперів.