Тягне мене через весь коридор, а потім повертає у маленьку кімнату, схожу на комору. Навколо швабри, відра та невелике вікно.
— Та відпусти ти!
— Або що? — розтискає пальці, спопеляючи поглядом.
— Нічого, — почуваюся оголеною під його натиском.
Я раніше від таких хлопців намагалася триматися якомога далі, тільки тепер моє везіння закінчилося, на жаль.
Дивиться, не відводить блакитних очей, шкіра пече, і я просто не можу змусити себе підняти очі.
Заціпеніння. Параліч, не знаю, як ще назвати мій стан.
— Як поживає твій хлопець? — із глузуванням питає.
— Ти мене через це сюди притягнув?
Дуже добре пам'ятаю слова Дані, що вони мають старі рахунки.
— Можливо, — його веселить моя злість.
Я в гніві стискаю кулаки й тільки тепер здіймаю очі. Хлопець розслаблений, навіть в очах радість і велич.
Намотує пасмо волосся на палець, потім розкручує і намагається заправити за вушко.
Смикаюся, відчувши легкий біль від різкого ривка.
— Говори, що треба, — роблю ще крок назад.
У горлі утворюється клубок, а на шалене серцебиття я намагаюся не звертати увагу.
Молюсь, щоб цей кошмар швидше закінчився і мені дали спокій.
— Скучив за тобою, — робить ще крок до мене. Упираюся спиною в холодну стіну і розумію, що більше нікуди відходити.
Тільки вперед.
— Відпусти, — шиплю.
— Чому? — впирається кулаком у стіну, перегороджуючи мені шлях. — Ти не рада мене бачити? — хмикає.
На його обличчі з’являється хижа посмішка.
— Мені час на пари, — намагаюся тримати себе в руках.
— Крихітко, ти ж розумієш, що ти тепер моя?
— З чого б це? — мене починає дратувати його нахабство.
— Бо я так хочу!
— А я не хочу! — до того ж у мене хлопець є.
— Байдуже! Змушу бути моєю!
— Аналогічно! Мені начхати на твої бажання! — говорю і, дивлячись у потемнілі очі, одразу шкодую. — У мене хлопець є! — Швидко додаю.
— Вважай, вже немає!
Відредаговано: 11.12.2022