Розділ 7

Мало хто знав, що відомий актор і викладач театрального училища Марко Смаль був батьком звичайної шкільної вчительки англійської мови Світлани Смаль. Спілкувалися вони нечасто — принаймні, не так, як колись. Проте Марко завжди телефонував доньці в день її народження, а ще надсилав букет білих троянд. Дівчині були до вподоби інші квіти, та вони цвіли тільки влітку. Батькові Лана про це не розповідала, бо він пішов з сім’ї ще тоді, коли дівчаткам дарують не квіти, а іграшки. А от Світланина мама надавала перевагу саме білим трояндам.

Батьки Лани познайомилися в театральному училищі, де тоді вже відомий театральний актор проводив пари зі сценічної майстерності. Серед його учнів була симпатична першокурсниця Тетянка Говорун. Різниця в п'ятнадцять років не стала перешкодою для почуттів, які миттєво спалахнули між студенткою та її вчителем. Закохані зустрічалися таємно, щоб уникнути пліток. Однак, Тетяна дуже швидко завагітніла, і саме Марко наполіг на реєстрації шлюбу, хоча їхні рідні активно і навіть рішуче заперечували. Та ніщо і ніхто не здатні зупинити по-справжньому закоханих.

В їхньому неспокійному акторському житті було багато усього — і доброго, і не надто. Тетянка закінчила режисерський факультет, а Марко якось несподівано став дуже популярним актором у серіалах. Привабливий і харизматичний, Смаль завжди подобався жінкам, а тепер на нього задивлялися як численні любительки мильних опер, так і акторки. Про його романи з колегами на сценічних площадках ходило безліч чуток, але Тетяна з першого слова припиняла розмови на цю делікатну тему і навіть посварилася з єдиною подругою, коли та намагалася викрити Марка в зраді.

Світлана досі з особливою теплотою згадувала ті моменти, коли батько бував удома. Мама тоді виглядала особливо красивою, ніби світилася від щастя та намагалася побалувати всіх чимось смачненьким, але Марко ніжно цілував дружину, кружляв своїх дівчат по кімнаті, наче силач у цирку, а потім віз на дачу і сам готував шашлики. А ще він полюбляв робити подарунки та ніколи не повертався до рідного гніздечка з порожніми руками. В його дорожній сумці завжди знаходилося місце для ляльок та м'яких іграшок, яким так тішилася його маленька донечка, а ще для парфуму або прикраси — для дружини.

Але в один дощовий і сумний день все раптово закінчилося. Приїхав батько, поцілував дочку, попестив її по темних, таких самих як у нього, кучерях, а потім вони із мамою замкнулися у кухні ба дуже довго розмовляли. Десятирічна Лана одразу відчула своїм дитячим сердечком, що сталося щось непоправне, коли за сумним батьком зачинилися двері, хоча мама Таня нічого їй не пояснювала. Сказала лише, що татусь більше не буде з ними жити. Батьки розлучились. Марко залишив дружині та дочці квартиру, а де мешкав сам, Світлана не знала.

Вона ніколи не розпитувала мати про те, що трапилося — чомусь боялася. Лише через багато років, коли Світлана сама закохалася в актора, Тетяна розповіла їй дуже сумну історію: в той прощальний день Марко зізнався дружині, що у нього з'явилася інша. Він не хотів залишати сім'ю, тому що кохав обох жінок, але Тетяна не погодилася ділити чоловіка ні з ким. Вона не перешкоджала спілкуванню батька з дочкою, але сама зустрічей з Марком старанно уникала.

Батько так і не одружився. Від тієї, іншої, у нього народився син. Світлана знала, що брата звуть Сергієм, але жодного разу з ним не бачилася. Чула лише, що він вивчився на режисера і працював на одному з відомих телеканалів. Що тут скажеш? Акторські, лікарські та юридичні династії були, мабуть, швидше правилом, ніж винятком.

Саме таким винятком була й сама Лана. Вона вперто закінчила факультет іноземних мов, хоча батько вмовляв її вступати до театрального училища. Правда, пізніше дівчина прийшла туди працювати, але вже у якості викладача англійської мови. Навчала вона студентів у цьому богемному навчальному закладі трохи більше як рік, а потім взяла розрахунок — бо не могла вчинити інакше. Так вже склалися обставини.

З кожним новим роком у них з батьком залишалося все менше приводів для зустрічей і ще менше тем для розмов. Але життя ще раз продемонструвало Світлані свою водночас позитивну і негативну якість — непередбачуваність.

Лана поки не говорила сестрі про своє звільнення, бо Юлька й так нічим не могла їй допомогти. Матусю та Олега Андрійовича дівчина теж не турбувала. Що вони можуть вдіяти зі своєї Барселони? Залишалася єдина людина, з якою дівчина могла обговорити нагальні проблеми.

Не даючи собі часу передумати, Світлана знайшла у телефоні потрібний номер і натиснула на кнопку виклику.

— Все гаразд, доню?

Звідки тільки він дізнався, що у неї проблеми? Невже й до батька дійшли неприємні чутки?

— Ти вже знаєш?

— Значить, не в порядку. З тобою? З… Танею?

Мабуть, все ж не в курсі.

— У мами все гаразд. Тату, мені потрібно з тобою побалакати. Коли ти зможеш зі мною зустрітися? Чи у тебе фільмування?

— Завтра ввечері їду, тому краще зустрінемося сьогодні. Пообідаймо разом у нашій кав’ярні?

— Коли?

— О пів на другу. Тобі зручно?

— Мені тепер все зручно. До зустрічі, тату.

Кремезну фігуру, що здіймалася за столиком біля вікна, Світлана помітила, тільки-но увійшла. Батько негайно підвів очі, немов відчув її присутність, широко посміхнувся і привітно махнув рукою.