Розділ 2 Зустрічі не бувають випадковими

Після того, як лідер та наймолодший учасник гурту пішли, решта хлопців почали теж потихеньку збирати свої речі. Коли Андрій одягав пальто, він раптом завмер і звернувся до інших хлопців.

— Вам не здається це дивним? 

— Що саме? — запитанням на запитання відповів Данило, який уже збирався піти зі студії.

— Як вона могла помилитися номером? Він же її хлопець, його номер має бути підписаний в телефоні.

— Логічно, — Денис задумливо глянув на Андрія.

— Таке відчуття, ніби вона навмисно зателефонувала тобі, — Павло вдягнув пальто. — Може, вона твоя фанатка? От тільки звідки у неї твій номер? — звернувся він до Микити.

— Я звідки знаю? — знизавши плечима, обурився хлопець.

— Може, хтось із компанії продав твій номер? - запитав Данило Микиту.

— Та ні, — відмахнувся Микита. — По голосу чути було, як вона занервувала, коли зрозуміла, що не з тим розмовляє.

— Тоді, можливо, Макс має рацію. Може він і справді нею скористався, а вона думала, що він її любить, — Андрій здивовано одягнув пальто.

— А потім просто заблокував її номер, щоб не діставала своїми дзвінками, — промовив Денис і подивився на Павла.

— І що будемо робити? - Запитав хлопців Микита.

— Не знаю поки. Треба буде якось йому мізки поставити на місце, — зло відповів Павло. — Хоча, знаючи, як він хоче стати батьком, складно його буде переконати. Він ніяк зрозуміти не може, що бути батьком не так і легко. Дитина ж не іграшка, про неї потрібно дбати, постійно приділяти увагу. Нехай спочатку навчиться з дівчатами правильно поводитись, а потім про дітей думає, — хлопець вийшов зі студії й пішов по коридору до ліфта.

— Він же король руйнувань, хто захоче з ним бути? — засміявся Денис, що йшов позаду Павла.

— Пам'ятаю, як він хотів піти на побачення з однією дівчиною, — посміхаючись, Павло озирнувся на хлопців, що йшли за ним. — Він вирішив прорепетирувати трохи на мені. Спочатку все йшло ніби непогано, а потім він почав розповідати тупі жарти про те, що робить Денис, коли чистить зуби, — хлопці почали реготати після слів Павла, як і він сам, крізь сміх він продовжив. — Кажу: «Максе, якщо ти почнеш говорити про Дениса, чи спробуєш жартувати, вона може просто втекти. Тому, що я вже хочу тебе стукнути». Загалом це був провал конкретний, — реготав Павло.

У коридорі знову почувся цокіт підборів. Звук наближався, але власника Микита не бачив. Йому здавалося, що звук іде попереду, але попереду йшли тільки хлопці, в коридорі нікого більше не було. Потім хлопець почув, як грюкнули двері, і цокіт припинився. Шаповал з полегшенням зітхнув. Сергій помітив спантеличений вираз обличчя друга і звернувся до нього:

— З тобою все добре? 

— Що? — труснувши головою, хлопець глянув на Сергія. — А, так, зі мною все гаразд, — Микита спробував видавити з себе посмішку.

— Але ж я бачу, що з тобою щось не так. Що трапилося? Говори, — зупинився Сергій і уважно подивився на друга.

— Зі мною, справді, все добре, Сірий, — впевнено відповів Микита. Він не хотів розповідати другу, що бачить те, чого не бачать інші.

Хлопці за своїми розмовами йшли вперед та не помітили, як двоє з команди відстали. Раптом одна з дверей у коридорі відчинилася, і з кімнати вибігла молода дівчина років двадцяти. Вона, прикриваючи рота рукою, побігла в протилежний бік коридору. Хлопці, побачивши її, побігли за нею. Вони добігли до жіночої вбиральні, увійти туди вони побоялися, залишилися в коридорі чекати на неї. Через п'ять хвилин хлопці почали нервувати, і Микита, плюнувши на всі правила етикету, сунув рюкзак у руки друга, увірвався в вбиральню і побачив, як на підлозі, тримаючись за живіт, корчачись від болю, лежала дівчина. Він підбіг до неї, опустився на одне коліно. Правою рукою він підняв її голову і хотів спитати, що з нею трапилося, але глянувши на ноги, на внутрішній стороні стегна він побачив кров і швидко взявши її на руки, вибіг у коридор.

— Ти на машині? —  звернувся до Сергія Микита, крокуючи прямо по коридору.

—  Так, вона на підземній стоянці. А що сталося?

— Гадки не маю. У неї кров. Ти знаєш цю дівчину?

— Ні, вперше її бачу. Вона взагалі з нашого відділу? — Сергій намагався йти якнайшвидше, щоб швидше дістатися машини й відвести дівчину до лікарні.

За кілька десятків метрів Микита різко зупинився, помітивши щось попереду себе, і зло подивився вперед. Сергій йшов трохи попереду Шаповала і, помітивши, як той різко зупинився, зупинився сам  озираючись на друга.

— Ти чого? Ходімо швидше!

— Що ти тут робиш? — зло запитав Микита, звертаючись до когось.

— Тобто, що роблю? — здивувався Сергій. — Я йду до машини. Ми ж хочемо відвезти її до лікарні.

— Це твоїх рук справа? Минулого разу той чоловік помер у лікарні від інфаркту. А зараз вона... Що ти з нею зробила? — у порожнечу кричав Микита.

Сергій підійшов до хлопця і смикнув того за рукав. Микита роздратовано глянув на друга.

— Ти з ким розмовляєш? — схвильовано і з переляком у голосі спитав Денисов.

— Тобто з ким? З нею, — Шаповал махнув головою у бік коридору перед собою.