Зникла наречена

Розділ 2

– Видихніть, міс, – командувала огрядна камеристка Роузі, смикаючи стрічки корсета з таким завзяттям, ніби намагалася душу з мене видавити. – Ще зовсім трошки!

Та дійсно. Зовсім крапелечку, і тріснуть чи корсет, чи мої ребра. Причому друге – ймовірніше. Але я вирішила промовчати, стиснула щелепи і вперлася руками в комод.

– Будь проклятий ідіот, який придумав моду на корсети, – все ж таки процідила я крізь зуби, відверто стогнучи і морщачись від чергового ривка.

– Не крамольничайте, міс Вейт, – похитали головою в дзеркалі. У відображення з'їхав на бік чепчик, розчервонілися щоки і навіть прилипло змокле пасмо волосся до чола, але все одно дивилося воно на мене з докором. – Моду на корсети запровадила наша найдорожча королева. А королеви в моді обізнані!

Я була цілком і повністю не згодна з цим твердженням, але сперечатися з моєю камеристкою – все одно що намагатися зупинити без підручних засобів розлютованого буйвола. Справа невдячна та безуспішна.

– Довго там ще? – замість чергових суперечок поцікавилася я. – Бачить Єдиний, я спізнююся безбожно. Всі гості нашого мера розійдуться додому, перш ніж я вийду з дому.

– Ой, не скажіть. – Зі знанням справи похитала головою Роузі. – Сьогодні точно не скоро розійдуться. Така подія буває раз на сто років. Подумати тільки – інспектор самого імператора в нашому малесенькому містечку. І що він тут забув?

Мало там що... може, пан мер не такий чистий на руку, як хоче здаватися? Або ще щось... мене це не хвилювало зовсім, якщо не мало до моєї персони прямого відношення. А, здається, причиною приїзду інспектора вважалося – контрабанда дорогоцінного каміння з островів. І ще дурман-зілля. Загалом, розшук зниклих йєрі у списку не значився. І це чудово, я вважаю.

Роузі доклала ще одного зусилля і нарешті зав'язала стрічки, а я остаточно перестала дихати. Камеристка окинула мене скептичним поглядом і посміхнулася.

– Все ж таки такій красуні треба виблискувати на балах в імператорському палаці, а не на прийомах у будинку нашого градоначальника, – підсумувала Роузі, піднімаючи з стільця приготовлену сукню смарагдового кольору. Підібране навмисне під колір моїх очей. – Це точно не ваш рівень!

Знала б добра жінка, що саме від такої честі я втікала стрімголов два роки тому. Продавала за півціни коштовності сестри, переїжджала з міста в місто, старанно підшукувала прислугу, зупинившись на мовчазному конюсі Гареті та браті та сестрі безпритульниках – Ельзі та Рої – підібраних в одному з міст Імперії. Тепер вони навіть не пам'ятають, як він називався. А ось Роузі прийшла влаштовуватись на службу до юної міс сама, за оголошенням у місцевій газетці.

Ось так я стала дуже заможною міс, що купила невеликий будинок у престижному кварталі невеликого містечка Керінг Трей на березі моря, тобто на самому краю Імперії. І планує добру частину свого майна вкласти в якусь дуже прибуткову справу.

Кожен пліткар знав, що юна міс нестримана, примхлива і невдячна. Довела нещасного батечка до серцевого нападу і після втекла куди очі дивились доводити своє право на особисте життя та вільний вибір. Ох вже ці діти… вони такі… все намагаються довести до серцевого нападу, вимотати всю душу, але чомусь батьки все одно пишаються, коли нащадки домагаються поставленої мети.

Здебільшого всі ці плітки повзли моїми ж стараннями. Точніше, стараннями Ельзи та Роя.

Дітлахи з властивою лише дітям безпосередністю ділилися з місцевими кумами всіма моїми «секретами». І лише я знала, що ці діти набагато доросліші, розумніші, проникливіші і винахідливіші не тільки своїх однолітків, а й багатьох дорослих. Вони завжди знали, скільки, кому і як сказати, щоб слухач не залишився байдужим і мав простір для фантазії. Життя на вулиці і не такому навчить насправді. Словом, я воістину вважала, що мені пощастило зустріти цю парочку.

– Ти перебільшуєш, Роузі, – щиро зворушившись захопленням в очах камеристки, відповіла я.

Знала б мила добра Роузі, що щойно затягувала стрічки на корсеті крайнійці, місяць простояла б на колінах у храмі, відмиваючись від такого жахливого гріха та ганьби.

І вона була не єдиною. Багато місіс і міс, які приймали у своєму будинку ексцентричну дамочку, панове, що пригощали мене на прийомах шоколадом і шампанським, молоді кавалери, які захоплювалися моїми ідеями… всі вони вже завтра відхрестилися б від знайомства зі мною та будь-яких інших контактів – ледь спливла б правда про моє походження. Йєрі, зникла наречена лорда Тверга. Сволота, яка зганьбила його добре ім'я. Брудна невдячна крайнійка... Дика тварюка... І це тільки те мале, що мені вдалося дізнатися про себе з газет, пліток і пересудів. Гарного у всьому цьому не було зовсім.

"Я все одно тебе знайду!" – ця обіцянка і голос переслідували мене в кошмарах. І, здається, потроху перетворювали на параноїка. Але навіть не вони лякали мене найбільше у світі.

Я була готова все це почути. Але єдина новина, яку я шукала і боялася знайти – звістка про передчасну смерть леді Кепрінг. Ірен і так зробила більше, ніж я заслуговувала, щоб ще й платити за моє життя власним життям.

І все ж я не залишила надії і була сповнена рішучості вирвати сестру з лап її чудовиська-чоловіка. Але для цього мені потрібні були гроші, зв'язки та місце, де ми обидві змогли б сховатися.

Я не шукала з нею зустрічей усі ці два роки, як вона й наказала. Я не намагалася відправити їй вісник і тим більше не мала наміру дати їй знати про те, де я знайшла. І, підозрюю, вона так само тремтячими руками брала ранкову пресу, щоб з'ясувати, що про мене нічого не відомо. Але всі ці два роки я шукала спосіб позбавити сестру від остогидлого заміжжя, знову і знову з жахом і надією відкриваючи ранкову газету.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше