5.5 Рід іменників

Іменники бувають:

1) чоловічого роду - можна додати слова він, мій:

(він, мій) чоловік;

(він, мій) дощ;

(він, мій) друг;

Іменники чоловічого роду переважно мають нульове закінчення;

2) жіночого роду - можна додати слова вона, моя:

(вона, моя) царівна;

(вона, моя) пригода;

(вона, моя) подруга;

(вона, моя) радість;

Іменники жіночого роду переважно мають закінчення -а, -я або нульове закінчення;

3) середнього роду - можна додати слова воно, моє:

(воно, моє) цуценя;

(воно, моє) щастя;

(воно, моє) село;

(воно, моє) натхнення;

Іменники середнього роду переважно мають закінчення -о, -е, -я.

Деякі іменники можуть бути спільного роду, це означає, що ці іменники можуть означати осіб і чоловічої, і жіночої статі. Їх рід визначаться за змістом речення, за допомогою прикметника чи займенника.

Наприклад:

(він, мій / вона, моя) сирота;

(він, мій / вона, моя) бідолаха;

(він, мій / вона, моя) замазура.

Прикметники та займенники з іменниками чоловічого роду, що можуть позначати осіб і жіночої статі, узгоджуємо тільки в чоловічому роді:

АвтогонщикМішель Мутон стала першою жінкою, яка виграла світовий чемпіонат із ралі.

Є також група іменників, рід яких треба просто запам'ятати:

- жіночого роду: путь, криза, президія, філія, антресоль, бандероль, папороть, мігрень, консоль;

- чоловічого роду: біль, нежить, кір, насип, Сибір, степ, дріб, полин, рояль, тюль, аерозоль, Псалтир, сажень, тунель, фенхель, шампунь, живопис, запис, зяб, перекис, степінь, ступінь.

Є також невідмінювані іменники - такі іменники мають постійне закінчення, наприклад слово євро, немає чого? євро; на чому? на євро тощо.

Рід невідмінюваних іменників визначаємо наступним чином:

• слова, що називають посади чи звання чоловіків, належать до чоловічого роду (мосьє, денді, аташе, імпесаріо, кутюр'є, маестро, папараці, рефері, тореро тощо);
• слова, що називають посади чи звання жінок, належать до жіночого роду (місіс, мадам, фрау, леді тощо);
• назви тварин переважно належать до чоловічого роду (шимпанзе, какаду тощо)

Якщо в тексті є вказівка на стать тварини - вживаємо рід відповідно до контексту: Шимпанзе Мері з’їла банан;

• назви неістот переважно належать до середнього роду (еспресо, рагу тощо);
• рід географічних назв, назв газет, журналів визначаємо за загальною назвою (Кіліманджаро – ж.р. бо це гора; Капрі – ч.р. бо це острів тощо);
• рід абревіатур визначаємо за родом основного слова (СТО – станція технічного обслуговування – ж.р. тощо).

З цих правил є багато винятків (навряд чи вони можуть зустрітися в ЗНО, але, про всяк випадок, зверніть на них увагу),  основні з них такі:

- жіночого роду: цеце (муха), івасі, турамі, путасу, фугу (риба), гінді, комі, бенталі (мова), боржомі (вода), кольрабі (капуста), салямі (ковбаса), бері-бері (хвороба). страдіварі (скрипка), капітель (частина колони), інженю (акторка, що грає наївних дівчат), авеню тощо;

- чоловічого роду: барбекю, сулугуні, назви сортів винограду (арараті, каберне тощо), назви вітрів (торнадо, сироко, грего), бенді (хокей), кабукі (театр), кантрі (стиль музики) тощо;

Зверніть увагу, що рід таких слів зазвчай співпадає із загальною назвою:

авеню - вулиця - ж.р.;

цеце - муха - ж.р.;

фугу - риба - ж.р.;

салямі - ковбаса - ж.р.;

сулугуні - сир - ч.р.;

барбекю - соус, спосіб приготування - ч.р.;

торнадо - вітер - ч.р. тощо.

Деякі іменники можуть бути як чоловічого, так і жіночого роду: абрикос - абрикоса, жираф - жирафа та ін.