11.10 Вигук як частина мови. Правопис вигуків

Вигук –  це особлива частина мови, що виражає почуття, емоції, волевиявлення мовця, не називаючи їх. 

Наприклад, вигуками є такі слова: вау, жах, отакої, прощавай, привіт, дякую, бувайте, перепрошую, будь ласка, Боже мій, еге, годі, геть, алло, марш, ку-ку, ой-ой-ой, гайда, ш-ш-ш тощо.

Вигуки, які повторюємо або вимовляємо протяжно, пишемо через дефіс (ой-ой-ой, ж-ж-ж, ого-го).

Через дефіс пишемо й вигуки їй-богу, їй-бо, їй-правотощо.

Після вигуків, які стоять на початку речення, ставимо кому, а при окличній інтонації – знак оклику:

О, розмотай шляхи мені, богине!

Ой! Що це за сопілка?.

У середині речення вигуки відокремлюємо з обох боків комами або, якщо при них є знак оклику, ставимотире:

Земле рідна,о, чим далі ти від мене…;

Сійте зерно – гей! – добірне в не розмежовані лани!

НЕ ВІДОКРЕМЛЮЄМО вигуки:

• на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання (Ой ти, дівчино, з горіха зерна..);
• якщо вони виступають у ролі членів речення (А серце тьох-тьох - вигук перетворився на дієслово, що виконує роль присудка. Простежимо значення в контексті: серце тьох-тьох, тобто стукає);
• вигуки о, ой, що стоять перед звер­танням,тісно з ним пов’язані інто­нацією і виступають у ролі часток (О земле втрачена,  явися...);
• вигук ой в реченнях, що мають пісен­ний характер (Ой не світи, місяченьку, не світи нікому);