12.4 Нюанси при визначенні членів речення

Речення — це не просто граматично оформлений за відповідними правилами набір слів, а передусім носій певної інформації, яка передається від мовця до слухача або читача.

Закодовуючи в реченні той чи інший зміст, ми даємо найкоротші відповіді на питання, які послідовно виникають у нашій підсвідомості, коли ми сприймаємо якесь явища чи розмірковуємо про нього.

Наприклад, розглядаючи небо з хмаркою на ньому, ми підсвідомо з’ясовуємо про себе:

Що це? Небо.

Яке воно є? Чисте.

Що ж усе-таки порушує цю чистоту? Хмарка.

Яка вона? Біла.

Скільки їх? Одна тільки.

Що вона робить? Пливе.

Де пливе? По небу.

Так ми поступово, слово за словом (хоч це й відбувається надзвичайно швидко та непомітно для нас) будуємо у своїй свідомості речення:

Небо чисте, одна тільки біла хмарка пливе по ньому.

Таким чином, член речення — це повнозначне слово або словосполучення, яке становить найкоротшу осмислену відповідь на питання в реченні.

Помилки у виділенні членів речення, а отже, й у сприйнятті змісту речення найчастіше бувають через неврахування його цілісного змісту, а часом й ширшого контексту, а то й реальності.

Наприклад, в уривку Мудрий скарбничий — пам’ять людська. Вона зберігає часом звичайні собі, нічим непримітні з першого погляду бувальщини… (Григір Тютюнник) зміст першого речення стає зрозумілий лише в поєднанні з наступним.

Підмет у ньому пам’ять (про неї ж бо йдеться в уривку), а присудок скарбничий — не навпаки.

Часом, щоб правильно визначити члени речення, треба виходити з реальності, як от у реченні:

Рів живить своєю водою маленький струмок, тож ця водойма ніколи не перетворюється на суху канаву (В.Панченко).

З’ясовуємо, хто ж кого може живити водою: канава струмок чи струмок канаву? Звичайно, струмок наповнює рів водою, а не навпаки. Отже, й підмет у цьому реченні струмок, а не рів, як може здатися на перший погляд; рів — додаток.

У реченні:

Попереду йшла купа дівчат із серпами (І.Нечуй-Левицький) на питання хто йшов?, якщо не зважати на його зміст, можна відповісти трояко:

- купа,

- купа дівчат,

- купа дівчат із серпами.

Формально всі відповіді ніби й правильні. Але перша відповідь спотворює зміст речення, бо ж у ньому йдеться не про якусь купу, а про дівчат. У третій відповіді можна виділити ще один член речення (означення): купа дівчат (яких?) із серпами. Єдино розумна, яка далі не розчленовується, в цьому контексті є лише відповідь: купа дівчат. Саме це і є окремий член речення — осмислена і водночас найкоротша відповідь на питання, що виникає при сприйнятті сказаного.

У реченні: Гори навколо мовби висіли в повітрі (О.Гончар) неврахування частки мовби в складі присудка висіли спотворює зміст висловлювання, бо насправді гори не висіли — це тільки так здавалося. Тому присудок тут мовби висіли.

У реченні Вітру майже не було (В. Шевчук) присудок не не було (це не відповідає змістові речення), а майже не було.

У реченні Тільки мох росте на тому камінні, здавалося б, на питання що росте? найточнішою відповіддю є слово мох, але без частки тільки ця відповідь буде позбавлена категоричності, властивої всьому висловлюванню, вона допускає, що там може й ще щось рости. Тому найкоротша й осмислена відповідь у цьому реченні, виходячи з його цілісного змісту, має бути тільки мох.

При аналізі й сприйнятті речення не можна нехтувати навіть найменшими його складовими — не тільки прийменниками, а й частками. І частки, як і прийменники, є невід’ємними складовими членів речення. Іноді може зруйнувати зміст речення розчленування словосполучення, яке становить одне цілісне поняття.

У реченні Вже третій день тривали лови (І.Франко) виділення слова третій як означення руйнує його зміст: насправді тільки словосполучення вже третій день називає потрібну тут обставину (коли?).

Так само, визначаючи члени речення, ні в якому разі не можна розчленовувати фразеологізмів, інакше спотвориться зміст усього висловлювання.

Фразеологізм — це окремий член речення:

В грудях билось єдине жадання: щоб тебе не спіткало страждання, щоб минула година лиха (П.Грабовський).

Такий несподіваний випадок зав’язав рота свекрусі (І.Нечуй- Левицький).

Рифка тепер стала для нього п’ятим колесом до воза (І.Франко).

У цих реченнях синтаксичні центри не “година минула", не “випадок зав’язав”, не “Рифка стала колесом”, а лиха година минула, випадок зав’язав рота, Рифка стала п’ятим колесом до воза (тобто зайвою).

Сприйняття змісту речення (і аналіз його) починаємо з визначення граматичної основи — підмета й присудка, тобто про що говориться і що говориться?

Навколо підмета й присудка об’єднуються всі інші члени речення. Тому саме від них ми й починаємо “розшифровувати” цілісний зміст речення (За І.Ющуком).