Розділ 10

Відповісти Ліна не встигла, оскільки Лука не зупинився біля їхнього столика, а пройшов далі — кудись углиб. Вона мимоволі простежила за ним поглядом.

Джинси, синя куртка з капюшоном, кросівки — все це сиділо на Луці анітрохи не гірше, ніж відмінно скроєний костюм на Ігорі. Ліна несподівано зрозуміла, що жодного разу не бачила колишнього чоловіка у костюмі. Навіть в РАЦС він з'явився у джинсах. Втім і Ліна у той день вбралася у свою «щасливу» рожеву сукню, у якій складала всі іспити на «відмінно». А от найголовніший — життєвий — провалила.

— Я його знаю.

Ліна прокинулася тільки після репліки Ігоря. Похитала головою і не знайшла нічого кращого, як сказати:

— Невже?

Її погляд невблаганно притягувала висока фігура в синьому, що вела бесіду з офіціантом. Трохи пізніше до нього підійшов високий симпатичний чоловік, і вони обійнялися. Мабуть, були знайомі.

— Я точно його бачив. Правда, давненько. Як його звати?

Офіціант виніс з підсобного приміщення кілька коробок і пішов. Ліна ж змусила себе зосередиться на Ігорі. Як ніяк прийшла вона сюди з ним, а не з... Що він запитав? Ім'я, здається.

— Лука. Барле, — вимовила вона спокійно і навіть байдуже, немов про перехожого, і зайнялася салатом з величезними креветками.

— Та ти жартуєш? — вигукнув Мартич, чим знову привернув увагу Ліни.

— Чому ж? Я серйозно. Він — Лука Барле. Я це точно знаю.

— Так, я Барле, — Ліна сіпнулася. Коли він встиг підійти? Щось не надто довго розмовляв зі своїм приятелем. Поспішає кудись? — Ми знайомі? Я вас не пам'ятаю. Можливо, ви знаєте мене по спорту?

Ігор теж підвівся, мабуть, щоб не споглядати на Луку знизу догори. Коли вони стояли поруч, різниця у рості не була такою вже суттєвою, але все ж на користь колишнього чоловіка.

Ліна милувалася двома красенями, мимоволі порівнюючи їх. Абсолютно різні, ці двоє, не докладаючи особливих зусиль, привернули увагу усіх жінок, присутніх в залі. Чарівні, привабливі, відмінно складені, чудово одягнені — кожен у своєму стилі, зібрані і розслаблені водночас...

Саме так, у неї епітетів не вистачає, щоб описати цих двох чарівних чоловіків. Та і як відшукати ці самі епітети, якщо серце вискакує з грудей, а ноги ослабли у районі щиколоток і колін. Добре, що вона сидить і підійматися не збирається.

Чому? Ну чому вона ніколи так не хвилюється у присутності Мартича?

«Воно тобі потрібно? Зате дурниць не наробиш».

— Так, я в курсі, що ви — волейболіст. Хто ж не знає Луку Барле? —зауважив Ігор.

— Думаю, що всі, хто не дивиться волейбол, — іронічно зауважив колишній чоловік.

— Ви маєте рацію. До речі, ми з вами навчалися в одному університеті. Тільки ви на юридичному, вірно?

Ліна розгубилася. Вона поняття про це не мала. Коли вони познайомилися, Лука був дуже далекий від юриспруденції.

— Вірно, та навчання я не завершив. Точніше, диплом отримав вже пізніше і за кордоном. А ви? Вибачте, але не знаю, як до вас звертатись, — зауважив Лука і полоснув зеленню Ліну. Він не міг не здогадатися, що це і є саме той друг, про якого вона казала. Однак знайомити колишнього чоловіка і теперішнього коханця Ліна якось не планувала.

Чому у неї вічно, як не у людей? Адже намагалася якомога рідше потрапляти на очі знайомим разом з Мартичем. Плітки, домисли, незручні запитання не додають задоволення інтимному життю. А тут на тобі — Лука.

Ліна зрозуміла, що червоніє. Чому вона досі їх не представила? Де її манери? Попливли разом з мізками?

— Ігор Мартич. Фінансовий аналітик банку, — негайно представився її коханець і поліз до кишені. Невже збирається просити автограф? Тільки цього бракувало.

Однак Ігор дістав візитку і запропонував її Луці. Ліна ошелешено спостерігала, як колишній чоловік засовує ту до кишені і затягує «блискавку». Щоб не загубити?

— Фінансовий аналітик — це... престижно. — На що він натякає? Що вона прагне до солідності? Але ж заміж поки що не зібралася. Проте Лука про це не знає... — Візиток я так і не надбав, вже вибачте, — зауважив Лука і стрельнув у Ліну веселим поглядом. — Пробач, що відволік твого... друга.

Ліна лише знизала плечима. Що взагалі в подібній ситуації можна сказати?

— А ви як познайомилися? — несподівано поцікавився Ігор. Ліна відкрила рота, але так і не зуміла нічого сказати. Лука теж мовчав, мабуть, чекаючи від неї пас. «Дівчино, опануй себе. Це нікуди не годиться». Але Мартич раптом спохмурнів і додав: — Стривайте, Ліно, ти ж теж Барле? Ви... родичі?

От навіщо Мартич це сказав? Луці не обов'язково знати, що Ліна досі не змінила прізвище.

Вона кашлянула і стиснула в кулаці серветку.

— Він — мій колишній чоловік. — Ігор мовчки переводив погляд з неї на Луку і у зворотному напрямку. А що вона такого зробила? Нікому не зраджувала: ні тоді, ні тепер. Проте навіщось додала: — У Луки тепер інша сім'я.

Ігор помітно розслабився, а ось Лука подивився на неї, примружившись, але нічого не додав. Мартич поглянув на годинник і вигукнув: