Епілог

Рік потому
— Давиде! — я бігала по нашій квартирі в пошуках паспорта.
— Чого ти кричиш з самого ранку? — втомлено спитав хлопець та пішов на кухню робити каву.
— В нас через годину літак, а я не можу знайти свій паспорт!
— Катю, ти ще ввечері поклала його у свою валізу, щоб не забути. — сказав він, а я спробувала згадати.
— Не пам'ятаю такого. — буркнула я та почала ритися у своїй валізі. — Ми вчора збирали речі, але паспорта я, здається, не клала.
— Подивись уважніше. — Давид підійшов до мене та витягнув з першої ж кишені мій паспорт.
— Дякую. — тихо сказала я та винувато подивилася на нього.
— І що б ти без мене робила? — він усміхнувся мені, а я охопила його обличчя своїми руками.
— Я б завела собі тридцять котів та жила б з ними!
— Ого! А чому тридцять?
— Щоб нудно не було. — я швидко поцілувала його в губи. — Біжу збиратися!
— Біжи, бо якщо запізнимось на літак, то наші батьки нам цього не пробачать.
Ми сьогодні повертаємося в Україну на декілька днів, щоб зустрітися зі своїми рідними. Вже рік ми з Давидом живемо та працюємо разом. Я так звикла до нього, що навіть не уявляю, як би жила без його присутності. Він став невід'ємною частинкою мого життя. Напевно, навіть тридцять котів не змогли б замінити мені Давида. Я швидко одягнулася та привела себе в порядок, поки хлопець готував для нас сніданок.
Ми швидко поснідали, а тоді на таксі поїхали в аеропорт. Сьогодні всі чоловіки бігають з букетами квітів, а дівчина красиві, як ніколи. Цілий день чекала подарунок від Давида на День святого Валентина, але він, здається, забув про це свято. А може хлопець взагалі не сприймає його?
Вже в аеропорті Давид купив мені каву, а я, на щастя, не розлила її на нього. Ми ще трохи почекали на наш літак, спостерігаючи за парочками, які просто світилися в цей день.
— Які вони щасливі! — сказала я та замріяно подивилася на закохану пару.
— Не розумію тих, хто святкує цей дурний день! — буркнув Давид, а я вдала, що мені байдуже.
— Ти маєш рацію. Навіщо ці всі святкування? — сказала я та відвела погляд.
— Я надіюсь, що ти не приготувала мені якогось подарунка. — хлопець підозріло подивився на мене, а я лише засміялася.
— Звісно, ні! — збрехала я, згадуючи красивий годинник, що лежить у чорній матовій коробці в моїй валізі. — Мені здається, що кожен день, проведений з коханою людиною — це вже свято.
— Ходімо, зараз буде наша посадка. — Давид поцілував мене в щічку, а я слабо усміхнулася йому.
В літаку ми сиділи поряд, але того разу, тримаючись за руки. Щоправда, більшу частину дороги я спала, або слухала музику. Давид же займався деякими робочими питаннями, бо тепер він очолює два відділи компанії. Ігор так і не з'явився за той час та і Сьюзі обмежилась лише тим, що пошкодила мою машину.
— Катю, ми вже прилетіли. — прошепотів мені на вухо хлопець, а я повільно розплющила очі.
— Вже в Україні? — перепитала я сонним голосом.
— Так. Просто ти всю дорогу спала, тому тобі й швидко час пройшов.
— А ти що робив весь цей час?
— Милувався тобою.
Хлопець швидко поцілував мене, а тоді піднявся. Ми вийшли з літака та попрямували до аеропорту. Давид весь час був якимось напруженим і я навіть трохи здивувалася.
— Катю, йди купи собі кави. — сказав він мені.
— Я не хочу кави. — відповіла я та трохи напружилась.
— Ні, ти хочеш каву! — серйозним тоном заговорив Давид.
— Ну гаразд, візьму я собі каву! Дивний ти якийсь.
Я підійшла до кавового автомата та купила собі напій. Коли я розвернулася, то стаканчик просто випав з моєї руки, розливаючи каву по підлозі. Давид прямував до мене з великим букетом троянд, а я стояла з відкритим ротом, бо не вірила своїм очам.
— Хух, я ще встиг! — почав він та широко усміхнувся мені. — Як-не-як, але сьогодні — День святого Валентина! Так-от, Катю, я дуже сильно кохаю тебе, і хочу, щоб ти назавжди була зі мною. Хочу кожен день чути твій ніжний шепіт, чи тихе бурчання. Хочу, бачити твою широку усмішку, чи невдоволений вираз обличчя. Хочу, щоб ти була поряд знову, і знову. — хлопець став на одне коліно та витягнув з кишені коробочку з обручкою. — Катю, ти вийдеш за мене?
— Я... — сльози мимовільно потекли по моїх щоках. — Т-т-так! Так! Вийду!
Хлопець різко піднявся та надів мені на палець обручку. Я ж не вагаючись ні хвилинки поцілувала його зі всією любов'ю.
— Я теж тебе кохаю. — прошепотіла я. — Дуже-дуже сильно. І хочу бачити тебе постійно, знову, і знову...
 

Кінець