ІІІ

- Арей - таке дурне ім'я тобі дала мати. В тобі більше розрахунку і одночасно мрійливості, ніж войовничості.

- Ну ти трохи помиляєшся. До того ж ти знаєш хто мій батько. Ну а Артеміда взагалі відмовляла всім чоловікам і здійснювала часом дуже нелогічні вчинки.-  дівчина сміється у відповідь і цілує його обережно кладучи руку йому на груди. Він звик до холоду який висходив звідкісь зсередини-такою була спадщина Ареса -його батька. Але її долоня занадто гаряча і він відчув приємне тепло що ширилось тілом. Вони дивляться на горизонт, що губиться у нерівній лінії Темних Земель. Вітер наповнений гірким запахом диму – за двадцять років він нікуди не вивітрився, - досі він задуває у відкрите вікно невеликого будинку з похиленою стелею і маленьким фонтаном з блакитною водою. Якщо придивитися, то видно, що вода покрита тонким нальотом багряного пилу. Артеміда сидить на уступі –її шкіра виглядає, ще більше засмаглою, ніж звичайно. Арею не хочеться зупинятися на одному поцілунку – він притягує її до себе і з силою стискає її талію, проникає рукою під її одяг – подушечки пальців торкаються ребер дівчини. Він кладе свою долоню на її плаский живіт,  спускається між її стегон, зупиняється і з насмішкою дивится на неї. Артеміда тремтить і глибоко втягує повітря.

 - Ми ж не програємо, Арею.

- Напевно ні. –він проводить губами по її шиї – опускається до  ключиці, і водночас повільно згинає пальці між її ніг.

- Не програємо. -задихаючись повторює Артеміда впиваючись в його засмагле плече нігтями. Арей зараз хоче її більше ніж стати правителем Темних земель. Він бачить як її м’язи напружуються і вона щось незв’язно шепоче - її гарячі губи обпікають йому скроню. Але ж це лише зараз так. Я не можу відмовитись від цієї мрії про землі -без неї все втратить гостроту. Навіть це. -думає Арей відчуваючи як Артеміда тягне його вниз вигинаючись йому назустріч. В момент кульмінації він бачить як її шкіра ледь помітно починає сяяти неначе зсередини золотистим сяйвом, яке одразу ж зникає з її криком. Ось і нагадування хто вона, проносится думка в голові у Арея гублячись у білуватій імлі, яка через секунду вибухає перед очима. 

            Артеміда казала що її рід ведеться від Аїда. Її мати темноволоса і з карими очима була жорстокою і неймовірно войовничою дочкою підземного бога. Арей розумів, чому Арт так хотіла відчути все, чому вона так віддавалася битвам - те походження кликало її. Він був упевнений, що поля Підземного царства зверталися до неї кожен день, і вона свідомо і відчайдушно хапалась за життя на Землі.

-Тоді двадцять років тому, як розповідали мені, у великій війні, вона вбила самого Посейдона, але й сама загинула від ран. Вона була царицею всього Південного узбережжя Еллади. Казали вона найбільш боялася, щоб я пішла в батька – беотійському поету не вистачало жорсткості і величі.

-Здається ти і не пішла в батька.-стомленим голосом каже Арей.

-Ну ти також трохи помиляєшся. –відповідає Артеміда. Проводить рукою по його волоссю і встає щоб одягнути зім’ятий одяг.

- Мій батько загинув від рук повсталих Еріній –богинь помсти. Афродіта так ненавиділа мою матір-просту смертну, що спалила поселення біля Афін, де ми жили, замість того щоб допомогти Аресу, якого кохала. Якраз в той момент він бився з Ерініями у підніжжя Олімпу. Мати вчасно сховала мене далеко від дому. Мій батько…я відчуваю його силу коли б'юся з кимось. Це таке страшне відчуття- ти збуваєш про ціль, і просто поринаєш у процес. Ти відчуваєш кожним м'язом рух супротивника і одразу ж реагуєш. З небес спускається червоний кривавий туман  і пропалює твою шкіру, робить тебе частиною всіх речей на світі і кожен твій рух направлений руйнувати і вбивати. О, Артемідо, у беззоряні ночі усвідомленість цієї частини мене змушує сумувати. Ні, я не ненавиджу себе. Але ця моя сторона...- чи могло б бути по-іншому?-Арей на мить лякається, що розповів Артеміді занадто багато, але бачить в її погляді співчуття, а також глибоко захований захват.

-Навіщо по-іншому Арею.-вона обіймає його.- Темрява є в нас обох. Я бачила який ти в битві - ти справжній бог війни. Просто намагайся контролювати це. Розумієш…-Артеміда відсторонюється і дивиться йому в очі.-Мені набагато гірше. Спадщина Аїда більш невідворотна. Моя темрява висходить зсередини-вона царює наді мною навіть у зоряні ночі, навіть у сонячні дні. Тому я відмовилась від неї. Занадто. Занадто для мене. Але у будь-якому випадку  я приймаю в тобі темряву.