ІзоляцІя

2. Робоча обстановка.

Звісно, до понеділка Зоряна не витерпіла, та попросила «повернути самостійність» вранці неділі. Зате, сказала, можна буде поїхати покататися на катері.

-На тому, що підвішений під платформою? Ти вмієш його водити? – здивувався Володимир, і тут же подумав: а що дивного, якщо вона на гелікоптері літає?

-Звісно. Можу й тебе пустити за штурвал, якщо вмієш…

-Теж вмію, тож… А як це зроблено?

Дівчина натиснула кнопку - й катер з білим пластиковим корпусом опустився на воду, так, що опинився просто поряд із невеличким причалом. Залишалося перебратися на нього та відчепити кріплення тросів, на яких він був підвішений, після того, як запрацювали двигуни. Спочатку Зоряна сіла у крісло біля штурвалу та вивела судно на «чисту» воду, - сьогодні був майже повний штиль.

-Покажу тобі наших сусідів! – сказала вона, звіряючи курс, на який спрямувала катер. А потім поступилася місцем. – Прав он туди…

-А я гадав, сусідів немає…

-Ну, відносно…

Володимир додав газу, - він прикинув, що катер видавав кілометрів сімдесят на годину. Скільки це у вузлах…? Насправді, він вперше керував катером такої потужності, на Дніпрі нічого подібного не було. Старий батьків катер – зовсім не те, хоча уявлення про керування суднами він, звісно, мав, як і права, - а чи дійсні вони тут..? Та не зараз же з’ясовувати… Але така прогулянка на воді – дійсно, задоволення, подумав він. Катер був відкритий, але скло захищало від вітру спереду та з боків. Проте, шум вітру та двигунів доводилося перекрикувати.

-А в тебе добре усе продумано … вдома! Навіть те, як підвішено цей катер… І взагалі, це й розвага, і транспорт, і рятувальний засіб на випадок чого…

-Так! І це ще не усе… Є кілька водних мотоциклів, але я не користуюся. Якщо впасти… Ніхто й не знайде, - пояснила Зоряна.

-І заправляєш сама? Запас палива є на платформі? – поцікавився Володимир.

-Так. А що тут такого..? Й для вертольота теж…

-А електрика звідкіля? Сонячні батареї?

-Не тільки. Хоча є й вони, і вітряк, але головне – тут досить сильна течія. Ти ж, мабуть, звернув увагу, коли ми купалися..? Саме тому й сітка потрібна, щоб не віднесло у море, якщо що… Так от, є спеціальний пристрій, який виробляє енергію за рахунок цієї течії. На кожній платформі – й на моїй теж. Навіть на опріснення води вистачає – ми не залежимо від прісної води з берега…

-Й усе це ти придумала?

-Ну … ми зверталися до інженерів… Звичайно, я не конструювала усе це сама!

-Але, мабуть, ставила їм завдання?

-Звичайно! – Тепер Зоряна сміялася, а от Володимир починав розуміти масштаб того, чим його нова подруга займається. Й наскільки вона, насправді, розумна. – А от і наші сусіди…

Вона показала рукою на іншу платформу, до якої вони наближалися, - й на якій теж не було вишки. Ця була більша, та фактично складалася з двох платформ.

-І хто ж тут живе?

-Велика компанія! – Дівчина махнула рукою. – Це й є якраз такий собі університет на воді. Щоправда, більша частина навчання відбувається дистанційно, професори жити  тут не захотіли… Читають лекції зі своїх університетів. Звичайно, тут немає фізичних лабораторій, абощо… До того ж, багато хто й не вчиться. Просто проводять тут час, не ризикуючи заразитися. Якщо заплатили за це – або їхні батьки… В основному, тут усе організовано, як у турецькому готелі із системою «усе включено».

-Ми … нанесемо їм візит? – поцікавився Володимир, побачивши, як Зоряна помахала комусь на балконі одного з приміщень, - звісно, із видом на море. Катер огинав платформу.

-Ні. По-перше, це … не прийнято. Якщо вже сенс – у тому, щоб там не було нікого стороннього… По-друге, вони й не знають, хто ми. Мене знає у обличчя, хіба що, капітан… Я просто хотіла, щоб ти побачив… Отут, - вона показала рукою на одну частину платформи, - були … житлові приміщення, коли добували нафту. Вони тут і залишилися. А та частина була … технологічною. Зараз там – приміщення для навчання, усілякі технічні та господарські служби… Ну, й частина жилих кімнат теж.

-На кшталт … моїх гостьових апартаментів?

-Ні, дещо менших… Ну, що, ідемо назад?

-Так, додому, - посміхнувся він, лягаючи на зворотній курс.

 

Платформа, що стала домом для Зоряни, була меншого розміру за ту, яку Володимир охрестив «університетською». Але й тут місця було аж забагато. Дівчина пояснила, що спочатку планувалася можливість для вечірок та інших веселощів, - але вірус перекреслив усе… Саме тому й було облаштовано кілька гостьових апартаментів, - під них було відведено верхній поверх колишніх жилих приміщень екіпажу. Той, що під вертольотним майданчиком. Поверхом нижче була «резиденція» господарки, - Володимир навіть точно не знав, скільки тут кімнат. А ще нижче – офіс. Насправді, для роботи одній людині не потрібно було багато місця, головне – засоби зв’язку. А що вони тут добре працюють, він з самого початку упевнився.

У кабінеті усе було пов’язано із морем, - окрім, звісно, столу з комп’ютером та ще якимось електронним приладдям. І невеликої шафи для документів, - хоча, пояснила Зоряна, основний документообіг компанії довелося організувати у електронній формі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше