ІзоляцІя

3. Інше призначення.

-Отже, ти хотіла написати мені … у якісь справі, - нагадав Володимир про  те, на чому вони зупинилися. – Але потім … вирішила, що мені можна знайти інше застосування. – У його голосі чулася іронія, хоча виразу обличчя Зоряна не могла бачити. Через темряву. Вони сиділи на розпорці, яка ішла від передньої до задньої стійки шасі маленького білого вертольота, - така собі рейка, що з’єднувала стійки лівої лижі, та утворювала ніби  підніжку, щоб було зручніше забиратися до кабіни. Зараз вони не збиралися нікуди летіти. Але тут було приємно сидіти… Володимир подумав, що дівчина була права: таких зірок не побачиш ніде, окрім відкритого моря.

Зоряна, проте, за словом до кишені теж не лізла, а тому відповіла:

-Застосування? Я гадаю, краще сказати: іншу роль у моєму житті!

Володимир насторожився – це була серйозна заявка. Але вигляду не подав. Натомість спитавши:

-Так у якій же справі ти спочатку хотіла..?

-Ти можеш сказати, що це – якесь божевілля… - Дівчина зітхнула. – Але я відчуваю щось таке… Вже кілька місяців. А тепер, коли почалися усі ці незрозумілі речі… А тобі я хотіла написати… Тільки не смійся, добре? Тому, що ти … дуже добре розповідав у своєму блозі про детективні сюжети. Чомусь подумала, що … ти можеш захотіти сам розібратися… Дурня, чи не так..? Але…

-Ну, взагалі, це була б … доволі дивна пропозиція, - визнав він. – Але, якщо вже я тут… Принаймні, допоможу порадою. Помізкуємо разом. Тож, розповідай.

-Насправді, я не можу … сказати чогось конкретного. Є … якесь таке відчуття. Що у нас тут … щось неладно. Й це не стосується документів, це не стосується фінансів. Це стосується того, що відбувається у наших … закладах. Але у якому..? Насправді, я гадала … запропонувати тобі пожити у одному з них. Та спробувати розібратися на місці. Звичайно, проживання та усе інше оплатила б… Але навіть не знала, у якому саме. Донедавна.

-А потім?

-А потім – спочатку  сталися два нещасні випадки на «університетській» платформі. Спершу дівчина впала у море та розбилася від удару об воду, там досить велика висота … та ти сам бачив, тут те ж саме. Потім дві парочки поїхали кататися на катері та зіткнулися із танкером, що проходив повз, усі загинули.

-Буває… Що ж тебе так … здивувало чи стривожило?

-Усе це … разом із відчуттям… А потім… Пам’ятаєш, я тобі казала, що деякі страви доставляють сюди якраз з «університету»? З їхньої кухні. Катером, та завантажують привезене до такого невеличкого вантажного ліфту… Серед – іншого – хліб. Його там випікають.

-Дуже смачний, до речі, - зауважив Володимир, просто, щоб вставити слово, хоча зовсім не погрішив проти правди.

-Так… Ми підбирали найкращих у своїй справі… Так от, хліб привозять у таких паперових пакетах. Якось дістала багет, щоб сандвіч зробити… А з пакету разом з ним папірець випадає. Зможеш прочитати?

У руці Зоряни був невеличкий аркушик. Володимир дістав з кишені смартфон та використав у якості ліхтарика. Печатними літерами на папірці було виведено англійською: ТУТ КОЇТЬСЯ СТРАШНЕ.

 

Він мовчки повернув записку, сховав смартфон та замислився. А через декілька хвилин промовив:

-Знаєш, це … найбільш схоже на жарт.

-Чому ти так подумав?

-Ця записка… Виглядає дуже по-дитячому. Знаєш, як це було зроблено? Хтось взяв звичайну кулькову ручку, - гадаю, там немає нестачі таких речей, - папірець та звичайну лінійку. Або щось, що можна використати замість лінійки. Та за її допомогою став креслити літери. Щоб його неможливо було упізнати за почерком. Пише таку записку – мовляв, відбувається, щось страшне. Але не повідомляє, що саме. Нагадує, як ми розважалися … класі у четвертому чи шостому. Прочитали «Собаку Баскервілів» - та посилали один одному листи з літер чи слів, вирізаних з газети ти наклеєних на папір. Іноді … досить зловісного змісту, але усі розуміли, що це – гра… Доки хтось такого листа вчительці не підкинув. От і тут … щось схоже. Але головне – якщо людина хоче щось повідомити, то вона й повідомляє. Якщо знає про щось «страшне», то пояснює, про що іде мова. А сучасна людина не буде використовувати такий спосіб зв’язку. Це дуже нагадує, як моряки двісті років тому запечатували послання у пляшку та кидали у море. Нині для цього користуються електронною поштою чи месенджером. Чи на тій платформі є хтось, хто не вміє користуватися Інтернетом? Навряд чи, за відсутності телефонного зв’язку людина просто не витримала б… Але хтось надіслав записку у пакеті із хлібом. Замість електронного листа чи хоча б СМС. Як ніби комусь стало там настільки нудно, що він згадав дитинство. У школі, мабуть, більшість бавилася чимось таким… Ось таке в мене від цього враження.

-А два нещасних випадки – просто збіг? – Володимир, що якраз обійняв дівчину за плечі, відчув, як вона цими плечима знизала. – Що ж, може бути… Насправді, мені б хотілося так думати. Але…

-Але тоді повинно бути щось іще.

-Може, й так… Я не дуже довіряю капітану цієї «університетської» платформи. Мені його майже нав’язали у компанії вітчима.

-А що залежить від капітана? – вирішив уточнити Володимир, який не дуже розумівся на цьому.

-Майже все. Як на судні. Навіть розслідування того, що відбувалося на облатку. Це ж не територіальні води, влада з берегу такої юрисдикції не має. Хоча зіткнення катера із танкером вони розслідували та прийшли до висновку, що молодь просто напилася та не впоралася з керуванням… А от щодо того, що всередині… Туди ніхто не має ходу. Ми навмисно реєстрували платформу під таким прапором, щоб відповідно до закону держави капітан мав право проводити розслідування, а у деяких випадках і вершити правосуддя. Щоб … ніхто з берега не міг наполягати на втручанні. Ти розумієш, чому: будь-хто новий на борту – це порушення ізоляції, це потенційно занесений вірус. А тоді … втрачає сенс сама ідея. Тоді ми отримаємо усе те ж саме, що й на березі. Тому так і підбирали прапор…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше