14. Стає гірше.

Четверо чоловіків знову сиділи за столом. І знову в них була потреба обговорити ситуацію, що склалася.

Якби тут був хтось сторонній, він би здивувався, як розподілені в них ролі. Здавалося, молодший був тут лідером, хоча й суто неформальним. Старший – противагою його імпульсивності, другим номером, стримуючим фактором. Інші займали становище підлеглих. Вони були компетентні, давали інформацію, коли їх просили, але, здавалося, не мали власної думки. Або вважали, що інших двох вона не цікавить.

-Щось мені це не подобається! – казав молодший. – Ну подивіться самі… Біля Зоряни з’являється цей … її земляк. Серед студентів – ще один, хоча до того українців там не було, та й взагалі людей з колишнього Союзу – лише кілька. А потім – там, у Києві, розпочинається якась … метушня.

-Але ж, якщо тобі вірити … там справа просто у грошах, - сказав старший.

Не просто у грошах, подумав молодший, а у великих. Принаймні, для них. Але зараз не це мало значення.

-Але ж час… Усе це відбувається одночасно! – Він помотав головою.

-Я все ж гадаю, що це просто збіг, - зауважив старший. Та із питанням подивився на двох інших.

-Активність у Інтернеті не змінилася, - сказав один. – Але що саме вони роблять … та хто саме з них, - ми не знаємо. Частина трафіку зашифрована, ми не можемо влізти туди. Хоча й бачимо, що відбувається…

Четвертий трохи помовчав та сказав:

-З тим, що відбувається там, я допомогти не можу. В мене немає у Києві людей…

-В мене є! – сказав молодший. Відчувалося, що він нервує. – У тому-то й справа…

-Але, якщо поглянути на це тверезо… - продовжував четвертий чоловік. – Що вони можуть звідти нам зробити? Ні, насправді… По-перше, це не держава. Це … місцеві приватні особи шукають іншу місцеву приватну особу. Щоб заявити якісь вимоги, можливо, якимось … не дуже законним методом, так? По-друге, хто їм точно щось скаже? По-третє, дістатися на місце вони не зможуть, хто їх пустить? Вони там можуть робити, що завгодно. Тим більше, вони навіть не знають, кого, насправді, шукають.

-Можуть дізнатися, - пробурчав молодший, хоча вже й не так нервово.

-Могли б, якби … це була держава. Поліція, чи хтось іще… Навіть, якби й дізналися, - то й що? Головне, - те, що відбувається тут, чи не так? Що ми робимо. Вони нам можуть зашкодити? Якщо об’єктивно – я не бачу, як.

Молодший, здається, трохи заспокоївся. Але … не зовсім.

-А якщо це все ж таки пов’язано? Якщо це … чийсь план?

-Спрямований на що? – спитав старший. -  Якими силами? Як має бути пов’язано те, що у Києві стали шукати боржника, із українським студентом на цій платформі? Якби це був хтось … серйозний… Неважливо, уряд чи конкуренти… Тут ішла б зовсім інша гра. Зовсім іншими силами. Те, про що ти кажеш… Серйозні люди так не грають. Тому, здається, це таки просто збіг.

-До того ж, як вони дізналися б … про те, чим ми займаємося? – зауважив четвертий чоловік. – Навіть якби дізналися, - далі-то що? Зможуть вони нам завадити? Навряд чи. Хоча … цього новенького можна трохи промацати… Якщо він засланий від якоїсь служби… Можна вирахувати. – Та подивився на молодшого. – Тобі це простіше зробити.

-Так, - погодився той. – А що іще?

-Іще – ми втратили дрон, коли фотографували … господарку. Він просто зник. Припинив передавати сигнал. Але ми не знаємо, чому. Взагалі-то, це китайський беспілотник, майже іграшка. Міг просто зламатися та впасти у воду.

-А збити його могли?

-Не знаю, чи є в них чим… Але знов-таки, навіть, якщо так, - це для нас нічого не змінює. Те, чим ми займалися за його допомогою, - просто моніторинг того, що там відбувається.

-Тоді діємо за планом, - підвів підсумок старший. – Із єдиним доповненням… - Він подивився на молодшого.

-Так. Але треба поквапитися…

На цьому те, що можна було б назвати штабною нарадою, було закінчено.  Вони стали підводитися з крісел, щоб розходитися по місцях та розпочинати діяти. Але в молодшого з чотирьох на душі все одно було неспокійно.

Що б не казали ці досвідчені люди, а він звик довіряти своїм відчуттям. Навіть шостому. А можливо, насамперед йому.

Втім, що він може вдіяти, окрім як прискорити виконання того ж таки плану? Доводилося констатувати, що нічого.

Чекаю звістку від Ольгерда, а прийшов лист з незрозумілої скриньки, подумав Володимир. Втім, він припускав, це писав Льоша, Олексій Ливар. Так і виявилося. Цікаво, чому ж Ольгерд чекає, ще не отримав, у свою чергу, листа від Ділари? – думав він. Але повідомлення від Олексія відкрив. Заголовок був простий: «Посол». А у тексті розповідалося, що ж саме автор повідомлення про Левка знав.

Той з’явився у середовищі київських стрітрейсерів кілька років тому. Спочатку, здавалося, придивлявся та сам брав участь у перегонах, та, звісно, робив ставки. Потім наблизився до головних людей у одному з неформальних клубів, які організовували змагання. І сидів тихо, поки керівник клубу не загинув у ДТП, - Ливар цю аварію називав «дещо таємничою», але сталася вона не під час перегонів.

Але після цього Левко розвинув бурхливу діяльність, щоб захопити владу у клубі, як висловився Олексій, що називав себе другом загиблого голови, - «рейдернути» його, хоча що саме малося на увазі, якщо клуб навряд чи був легальним..? Як би там не було, частина хлопців підтримала Левка, інша частина залишилася у «таборі» Ливара. Цікаво, чому ж на місці одного клубу просто не утворилися два..? Як би там не було, увагу Олексія щось привернуло, й він провів власне розслідування. Виявилося, що Левко Посол вже кілька років «махлював» зі ставками на перегони, а до того ж – виявився винен багато грошей тим, хто продавав йому машини та переробляв їх для змагань, - а це (Володимир і сам знав) дуже недешева справа.