ІзоляцІя

16. Головний біль.

Ольгерд вирішив повернутися до своїх апартаментів, перш ніж іти на чергову лекцію, - сьогодні він записався на виступ одного бізнесмена з Силіконової долини (звісно ж, той повинен був виступати онлайн, з дому, та розповідати про досвід керівництва стартапами; зрозуміло, Ольгерду було цікаво), а потім повечеряти. Йому потрібно було взяти із собою планшет. Взагалі, він тут майже не носив постійно із собою телефон (який все одно не працював у мережі мобільного зв’язку), а от планшетом користувався постійно, коли не сидів у власній кімнаті: там у пригоді ставав ноутбук. Звісно, в Ольгерда не було проблем із володінням модними гаджетами. До того ж, він розсудив: якщо, власне, телефонний зв’язок не потрібен, а потрібно користуватися різними додатками, у тому числі й для відеозв’язку, - то для цього якраз зручніший планшет із екраном на сім з чимось дюймів, ніж невеликий смартфон. Для того, щоб носити планшет з собою, - та й ще якісь дрібниці, 0 довелося навіть придбати сумку на пояс. Тут багато хто з такими ходив. Основною «уніформою» залишалися футболки, а на них кишень не водилося.

Звичайно, супутниковий смартфон залишався захованим у сумці, яка лежала у шафі, на нижній полиці.

Отже, на лекції планшет буде потрібен. Ольгерд давно призвичаївся робити записи саме з його допомогою. Це лише рецепти для Ділари він записував від руки на папері. До речі, треба буде до неї зайти. Передати другу частину, заодно й поговорити…

Його номер, як Ольгерд звик називати це, розташовувався майже у торці невеликого коридорчику. Залишалося лише здогадуватися, чи було таке планування приміщень з самого початку. Чи це зробили, коли переобладнували цю частину платформи під житло. Власне, це не мало значення.

А от те, що у коридорчику згасло світло, було неприємно. Доведеться наосліп ставляти картку-ключ, подумав Ольгерд, роблячи кілька кроків з основного, освітленого коридору.

Як не дивно, його врятувало те, що звик їздити на велосипеді. Київський дорожній рух дуже вчить контролювати оточуючу обстановку, та дуже розвиває боковий зір. Та реакцію теж. Якщо хочеш жити, звичайно. Надто вже непередбачуваними можуть бути дії інших на дорозі, - і водіїв, і пішоходів, небезпека може загрожувати з будь-якого боку.

Ольгерду здавалося, що ту він трохи розслабився, навіть незважаючи на те, що їзди на велосипеді, як такої, йому не вистачало. Та й трохи пива, все ж таки, сьогодні випив…. Але, певно, деякі речі закріплюються у підсвідомості назавжди.

Але він помітив якийсь рух, якусь темну тінь ззаду та праворуч. Рух у його бік. Тіло відреагувало автоматично. Ольгерд відстрибнув вперед та ліворуч, - вийти з-під удару. Чомусь він одразу зрозумів, що буде удар, що це напад! Як не невірогідно це не звучало, - але це логіка підкаже потім, а зараз спрацювали рефлекси. Отже, він збільшив відстань до нападника, розірвав контакт. А рука вже вихопила з сумки, що була на поясі, єдиний засіб самозахисту, який був в Ольгерда тут, - пластиковий телескопічний кийок, розкладний, секції якого частково заповнювалися водою, який він сам роздрукував, розробивши конструкцію, на 3D-принтері.

Одночасно із рухом вперед та ліворуч, - проте, нападник, ким би він не був, рухався швидше, бо розпочав рух раніше, й встиг цю швидкість набрати, - Ольгерд розпочав повертатися у напрямку годинникової стрілки, одночасно викидаючи назустріч нападнику руку із кийком. Одночасно побачив, як у руці нападника щось виблискує, - ніж! Тільки цього й не вистачало… Трохи змінив напрямок руху кийком, щоб потрапити у руку з ножем. Та гучно заричав. Пізніше Ольгерд не міг згадати, що саме, та навіть якою мовою.

Не влучив так, як хотів, по руці із ножем, проте нападник теж не зміг вразити жертву так, як планував, - лише полоснув по руці, а сам відчутно отримав кийком, що зісковзнув, просто в обличчя. Такої відсічі він явно не очікував. А тому теж заволав. Та відскочив на світло, у головний коридор, а Ольгерд кинувся до дверей власних апартаментів, - якщо встигнути їх відчинити, то можна сховатися всередині, доки нападник не зробив нову спробу. Цього, проте, не сталося. Вставляючи картку-ключ, Ольгерд обернувся, - почулося тупотіння, здається, кількох пар ніг. Хто це? Допомога чи … навпаки? У освітленому квадраті він побачив темний силует нападника, і тепер бачив, що в того у руці, дійсно, ніж. Із довгим, сантиметрів у п’ятнадцять, лезом, інших подробиць було не розібрати, та вони й не були важливі … зараз. Але от з коридору пролунав якийсь вигук, а потім … постріл, і нападник впав. А потім він почув:

-Тут іще хтось є? Ви не постраждали, сер? – Ольгерд побачив озброєного співробітника служби безпеки. Та чомусь подумав, чому той звернувся до нього «сер», звідкіля він знає, що жертва невдалого нападу – не дівчина?

 

Троє представників служби безпеки, - це не рахуючи того, хто, власне, стріляв (добре, подумав Ольгерд, що він нагодився поруч). Доктор Варель із медсестрою, - вони наклали пов’язку на руку, хоча сам Ольгерд вважав, що це лише подряпина. Він якось поранився сильніше, впавши із велосипеда… Ну, хоча б не наполягали,щоб тягти його до лазарету, а зробили усе просто на місці. Капітан, який прибіг кількома хвилинами пізніше, - він тут верховна влада, він має право розслідувати те, що сталося, хоча, звісно, передоручить це службі безпеки. Хоча самого Ольгерда одразу розпитав, - це була їхня друга розмова… Звичайно, невеличка юрба, у якій були й гості, і кілька підприємців-орендарів, - серед них і Тургут, - і люди з команди… Усі були тут.

А ще – труп. Високого, щонайменше на голову вищого за Ольгерда, чорношкірого хлопця. У чорних спортивних штанях та темно-синій футболці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше