Пролог

Автор

Сьогодні середа.
Дівчина прокинулась від жахливого крику півня, ніби його справді різали. Вона вже звикла до Петьки тому прошепотіла собі, витираючи очі від сну: 
— Безглузде створіння.
Взула капці, все ще сонно позіхаючи.  Аж раптом відчула як щось волохате торкається шкіри,  повільно повзе по нозі угору. Вона затамовує подих і опускає очі вниз. На нозі сидить величезний тарантул і дивиться на неї своїми оченятами. Зоряна розкриває рота й починає кричати щодуху, трясти ногами й руками. До кімнати вбігає брат,  переляканий від її крику.  Але бачить свого павука й змінюється на лиці.  Усмішка відкриває верхню щелепу.  Схопився бідолашного павука з підлоги,  гладить рукою  й звертається до сестри,  що все ще б'ється в істериці та кричить " рятуйте". Дівчина не на жах перелякалась.

—Хаха Зоряно! Ти, що павука злякалась? Ну і це не дивно, кожного ранку таке!

— Тімур, слухай ти б пильнував своїх павуків, а то я їх тобі на голову закладу.

Зі злостю вона підійшла до свого зеркала і взявши гребінець, почала розчісувати своє довге волосся. Переодягнувшись попрямувала справлятися по хазяйству. Тімура заставила дати їсти і пити курям та гусям, а сама пішла до корови - Ягідки. Вигнала її з подвір'я, щоб йшла пастися. Сьогодні череду пас Вітько.

— Вітько привіт!

— О Зорянка, тебе там Олена чекає.

— Дякую, що сказав. Бувай! Вдало відпасти череду!

— Бувай! - помахав він.

Цей хлопець, старший брат Олени. Він поводять себе як дитина, хоча йому скоро під тридцять. Говорять, що родова травма і така біда.

До речі як ви знаєте я Зоряна і мені 17 років. Закінчила школу з золотою медалю і гарним атестатом. Моя мрія поступити на бізнескькі справи.

Трішки про мою родину. Батько загинув в АТО, а мама померла від раку. Проживаю з бабусею - Людою, та меншим братом- Тімуром.

Так як бабуся відправилась на базар я справляюсь по хазяйству. Завітала до Петькових дамочок, щоб зібрати яєчка, які приготую на сніданок. Тімур вмився і поліз на турніки. Маленький захисник наш росте. Сьогодні я маю дізнатись, куди мені йти. Місяць тому,  я здала ЗНО на 200 балів, по предметам які мені були потрібні. Тому швиденько приготувала сніданок і побігла до Олени.

— Олено, я вже тут! - крикнула їй через калітку.

— Заходь, Хан прив'язаний! - крикнула дівчина.

Дівчина увійшла і непоспішно прямувала до дверей. Звіти виглянула Олена і потягнула Зоряну за руку.

— Давай бистріше! - крикнула дівчина. — Не тягни час!  Я дуже хочу дізнатись!

— Ну добре! - сказала Зоряна.

Вони зайшли в кімнату і поглянули на ноутбук який лежав на ліжку. Зоряна дуже хвилювалася, так як і її подруга.  Спершу вони вирішили провірити Олену.

— Ну,  що готова? - запитала я в подруги.

— Так! - відповіла дівчина.

Олені запропонували навчатися в Харківському університеті та Чернівецькому. А Зоряні в Київському, Львівському та також Чернівецькому.

— Тебе хочуть, аж три університета,  то який ти вибереш?- запитала подруга у дівчини і поглянула заздрісним поглядом.

— Незнаю, напевно Чернівецький. Я ще з бабусею поговорю і тоді вишіру, - відповідь дівчини здивувала подругу.

— З бабусею? Зоряно не мели дурниць, тобі в неділю вісімнадцять, а ти у бабусі будеш питатись дозволу, - не стрималась подруга і видала свої думки в голос.

— Олено, ти все прекрасно знаєш! Що я не можу їх залишити, - обурилась вона. — І перестань на мене кричати! Я хотіла тебе на день народження запросити, але бачу потрібно з тобою завтра зустрітись. - відповіла Зоряна і вийшла.

Вона прогулювалась вуличками, поки дорога непривела її до річки. Тут вона  почуває себе вільною. Ніби розправивши крила, летить мов птах.

«Я хочу в обійми матері, її лукавих слів "я люблю тебе", "доня", але її вже немає поруч. Я хочу щоб пораділа разом зі мною, я хочу мами, хочу щоб вона була поруч.  Я знаю, що вона поруч у серці і буде там вічно.»

Вона витерла легкі сльозинки і повернулась щоб іти додому.  Але на її путь став Рома. Цей хлопець бігає за нею, ще зі школи. Але її він не цікавить як хлопець, а як друг.

— Привіт, Зорька!- привітався він і вручив букет польових квітів.

— Привіт! Ром, я не маю часу розмовляти. Дякую за квіти, Ягідка обов'язково оціне, - підколола я його.

— Нуу..і я їй цей.. Нарвав. - промовив хлопець і почухав затилок.

— До речі, запрошую на день народження. Місце проведення: Клуб. Дату ти знаєш, на четверту годину.

— Ранку чи Вечора? - запитав Рома.

— Вечора, - посміхнувшись Зоряна почемчикувала додому.

Зоряна

Зустрівши бабусю, взяла усі пакети і допомогла їй. Вона так добряче затарилась, як завжди.

— Бусь, слухай може я поїду на наступний раз молоко з сиром продавати? - запитала я на що буся заперечно кивнула.

— Ні, Зорянка навіщо це тобі? - запитала вона.

— В молодих, швиденько все розкуповують, все я рішила поїду в суботу цього разу. А на зароблені гроші куплю щось, - ходила взад перед і все  вирішувала.

— Ох гаразд, а я до Тані акушерки сходжу, а то ноги болять. Хай якусь таблетку дасть, - сказала бабуся Люда. — А де це наш Тімур?

— З хлопцями футбола ганяє! От шибенек малий. - почала сміятись я.

— Хай грається поки є час. Я іду в медпункт, а потім бур'яни микати, - посміхнулась вона.

— Бусь, який бурянчик?! Іди краще відпочинь, а я розчинну тісто на вареники. І в мене є розмова, це повинно вирішуватись в колі сім'ї.- обійняла її і почала діставати інгредієнти.

От ці бабусі, ніколи не всидиться їм на місті. Бурянчик микати вона іде, пару хвилин жалілася на біль у колінах. Бабусі все шістдесят два роки тому і не дивно, що все болить.

Ось я замісила тісто, вареники наліпила і зварила. Ягідка вернулась з поля, а Тімур з розбитим коліном. Швидко обробила болячку Тіму і поставила гріти воду.

Ягідка зацінила букет, і дала багато молочка.Трішки молока дала телятові. Дві пляшки поставила у холодильник, а з того, що є перегнала і зробила сметану. ( Хто не знає: Є такий прилад сіпаратор)
Налила в миску гарячої води і додала трішки холодної, щоб вийшла теплою. Заставила викупатись малого, а сама пішла накладати на стіл.