Розділ 1

Зоряна

Четвер і п'ятниця пролетіли швидко. Отже сьогодні субота. І я їду до міста! Сьогодні у нас на продаж: сметанка, молочко, творог, курині і гусячі яйці, петрушечка та зелена цибулька.

В автобусі дуже душно. Звісно ж середина червня. Коли приїхала у місто зразу посварилися з якоюсь бабцею за місце. Ну а ні лізе туди де я вже стояла! Все ж таки бабця перемогла, а мені не залишалось вибору як знайти інше. Але якась жіночка притримала місце для мене.

— Привіт ти внучка Люди? - запитала вона.

— Так? А ви хто?

— Я Тоня. Твоя бабуся просила притримати місце для тебе. Ви дуже подібні, а саме  густими чорними бровами, - промовила тітка Тоня.

— Це точно,- відповіла я і посміхнулась.

Ми про щось ще говорили, але годиник все цок-цок. Люди підходили купували, але мені було нудно чекати і я вдалась до хитрощів. Реклама це ж не заборонено?

— Увага, увага якщо купите в мене баночку сметанки, в подарунок пучок петрушки. - прокричалала я. Деякі люди лише подивились і пішли далі по своїм справам.

— Це не подіє. - прошепотіла тітка Тоня.

— Ну я хоч спробувала. - засмутилась я.

До мене підійшов, високий, чорнявий красень. Він дивився то на мене чи то на продукти.

— Привіт, тут була бабуся в якої я постійно купував, - промовив хлопець.

— Замість неї я, що хочеш вибирай, - промовила я.

— Я візьму все. Потрібно брату привезти, щось домашнє. Воно все свіже? - усміхнувся хлопець

— Так воно всьо свіженьке. Сама все робила, - відповіла я і поглянула у його голубо-зелені очі.

— Ну можеш все складати?- відповів він і посміхнувся.

— А да. Дивись, сметанку я сама зробила, до речі якщо будеш їсти намасти на хлібчик, посип сіллю і з зеленою цибулькою. Ммм...- почала розповідати і складати я, а він уважно слухав і спостерігав.

— Скільки з мене? - запитав красень.

— 205 гривні і це з скидкою.- відповіла я а він протягнув мені купурю в п'ятосот гривень.

— Ось, без здачі. Все гарно дякую. Я до речі Даня. А тебе як звати? - запитав хлопець.

— Зоряна.- автоматично відповіла я

— Бувай. Приємно з тобою познайомитись. - відповів Даня і пішов.

— Зоряно, ти собі кавалера знайшла? - Тоня почала сміятись.

— Да звісно! Тільки якогось дідька втік. Тьотю Тонь не кажіть про таке. - промовила я і почала збиратись додому, а то ще потрібно за хлібом забігти.

— Та не кажи так про себе. Ти дуже файна дівчина, любий позаздрить такій красі. - промовила тітка, а я усміхнулась.

— Дякую, за місце. А я побігла по ринку пробіжусь.

— Та нема за що! Біжи дитино.

— Гарної торгівлі! - побажала я тітці і відправилась на хлібом.

Коли проходила повз відділів з розкішними суконями і красивих костюмчиків, я прямувала до всім відомого секонд-хенду. Хотіла подивитись чи не привезли щось нове, яке ще можна поносити. Все, що я купила це білу блузу, пару футболок з шортами для Тіми і все.  А так закупила продуктами яких не вистачало для завтрашнього вечора. Невіриться, що так швидко пролітають роки. І це восьмий день народження без мами.

Ще Тімуру купила м'яч, так як нічим грати футбол, коли немає Слави, а то наші хлопці спортсменами ростуть. Бабусі купила нову хусточку, а для себе красиві білі босоніжки. І так 500 гривень на вітер. Лишилось доїхати додому, але коли поглянула на годинник то зрозуміла, що спізнююсь. Швидко помчала до автовокзалу і все таки встигла.

Коли вийшла з автобуса по дорозі
зустріла тітку Марійку, а вона любить попліткувати. Розповіла, що до баби Орисі правнучка приїхала.

— Ого правда за стільки років?- здивувалась, адже я не бачила її вже як дванадцять років,— Добре я побігла, бо потрібно готуватися до дня народження.

Попрощалась я з язикатою Хвеською і пішла додому. Вдома нікого не було, я здивувалась. Покликавши Олену, ми разом почали готували смачні страви на завтра. 
В меню в нас було: голубці, вареники, холодець, печена гуска, олівє і різні нарізки. Це практично зайняло цілий день, але ми впоратись. Після цього виварювання я захотіла прогулятись. І тут бачу мою давню знайому подругу.

— Уляна?- крикнула я, коли побачила блондинку.

— Зоряно привіт! - підбігла до мене дівчина і обняла.

— Ходяча проблема, ти дуже змінилась що я навіть не відразу впізнала, - промовила я, а дівчина посміхнулась.

— Ти теж змінилась. Стала такою красунею, а ці густі чорні брови я запам'яла. - поглянула на мене і тицьнула пальцем в лоб.

— О боже ненагадуй. - почала сміятись я. — До речі, як ти там?

— Та ось поступаю цього року. Батьки розлучились, а я ось до бабусі вирішила заглянути на декілька днів. А ти як там розказуй?

— Я не можу оприділити куди поступати, - поділилась своєю проблемою подрузі . — А так то все нормально.

— Ти теж на бізнеські справи? То гайда до нас в Київ. Будеш жити зі мною, а не в гуртожитку за якого потрібно відати купу грошей. - промовила дівчина, а я здивувалась. А Уляна стояла на своєму і зробила миле обличчя.

— Гаразд, ти мене вмовила. - видихнула я.

— Ураа! Мені за те не буде сумно!!

— До речі запрошую тебе на моє день народження. Ти особливий гість. - вона посміхнулася і прийняла моє запрошення. Потім пішли до річки, де ми гуляли і згадували дитинство.

Неділя. Ось і настав мій день народження. Прокинулась вийшла з кімнати, тиша. Бабуся виходить з тортом - "Наполеоном" мій улюблений, а брат з квітами і подарунком.

— З днем народженням тебе! - я загадала бажання і загасила свічки на торті.

— Дякую! - обійняла їх і заплакала від щастя.

Спочатку відпразнували вдома в колі сім'ї. А потім пішла прикрашати клуб. Дядя Міша  дозволив мені провести свято, так як допомогала з прибиранням і збиранням яблук йому на варення.

— Дуже гарно. - похвалив мене дядечко і допоміг налаштувати колонки для музики, — І ще раз вітаю! Гарно провести час!

— Дякую!

На вулиці чути гуркіт моторів. Хлопці приїхали на мотоциклах. Подарували квіти, які потім Ягідка оціне, хтось дарував гроші, хтось якусь дрібничку, Олена подарувала духи, а Уляна білет до Києва. Я на неї подивилась і сказала, що непотрібно було, але вона посміхнулась і відповіла, що це подарунок.