Розділ 4

Зоряна

— Уля давай швидше! - ми бігали по кімнаті, бо ще б трішки і запізнились.

Ось так починається наш день. Вчора цілу ніч проходили і готувались до екзамену. І не помітили як заснули.

Все ми зібрались і вийшли. Сказати, що я переживала нічого не сказати. Все залежить від сьогоднішнього дня. Але я впевнена в собі! Я пройду! З таким настроєм я пішла здавати екзамен.

Ось сижу здаю перший екзамен. українська мова, взагалі питання дуже легкі і я справилась бистріше всіх. Так як здавала ЗНО з української мови то я набрала 199 балів. Це досить непогано як на мене. Зі вступним справилась, ось тепер потрібно почекати подруг. Пройшло десь двадцять хвилин і з кабінету вийшла Уля, а потім і Руся.

— Зоряна ти моя рідненька. Дякую, що дала свої конспекти, виявились схожі питання, - почата обнімати мене Руся.

— Зоря ти наша ясна! Врятувала ти нас всіх, - промовила Уля.

— Доброго дня дівчатка! - до нас підійшла дуже красива жіночка. — Так як ви впорались з завданням, пропоную вам екскурсію.

— Доброго! - промовили ми разом.

— Так звісно, екскурсія нам не завадить. - посміхнулась Уля і штовхнула мене ліктем.

— Було б прикольно, - відповіла я.

— Я Валерія Дмитрівна, заступник декана цього університету. - привіталась вона. — Дуже рада вас тут бачити. А Ви напевно Забужко Зоряна? - звернулась вона до мене.

— Так, - відповіла я.

— Про вас весь університет гудить. Ви велика молодець, ЗНО здали успішно і школу закінчили з червоним дипломом.- ну це не дивно, що мене хотіли усі університети.

— Стараюся! - мені було так приємно, коли мене хтось похвалив.

— О ось ваші екскурсоводи, Савчук і Поліщуки, - вказала на хлопців в зелених футболках.

— Дякуємо! - я пішла вперед, поки Уля про щось говорила з Велерією Дмитрівною.

Я підійшла ближче і мені наче здається, що цього Савчука я десь бачила, але де? Сукня. А точно це той козел, з купленими правами. 
Ох зараз він отримає від мене. Коли підійшла близько то вони виявилися такими гіганти порівняно з моїм ростом. Мій ріст 165 см. Я дуже низенька.

— Це ти! Хлопець з купленими правами!- крикнула я, а він розвернувся і почав когось шукати, і тут побачив мене.

— Ми десь бачились? Може я забув тобі заплатити. - сказав він, а я скривилась він його слів.

Ми з ним, ще щось спорили, але до нас підійшли дівчата. До речі це в мене в очах двоїться, чи це справді близнюки? Вау ніколи подібних людей не зустрічала. І тут цей Савчук почав екскурсію.

— Уля, це той хлопець, що мені сукню зіпсував. - прошепотіла я їй на вухо.

— Це він? - відповіла вона. — Ні краплі совісті!

— Вона хоч в нього є? - почали ми сміятись.

— Наш університет дуже унікальний тут є славетна "Шалена трійця" і вони перед вами. - почав голосно говорити Савчук.

— Слухай мені байдуже, адже я сюди приїхала вчитись, а не на вас недо-красенів дивитись. Мій Петька в сто раз красивіший. - промовила я, на що дівчата посміхнулись, а хлопці задумались.

— Цікаво буде з ним познайомитись.- відповів Савчук.

— Так, але він зараз у селі залишився, своїх дамочок оберігає, - промовила я, а Уля вже вмирала зі сміху.

— Давайте познайомимся? - промовила Руся.

— Нас знає весь Київ і всі дівчата, а ви напевно приїхали сюда? - почав говорити один з близнюків і мені його темп розмови теж не сподобався.

— Ой, а ти в нас екстрасенс? - тут уже Руся почала.

— Так, - підійшов ближче до неї. — Я Даня.

— Руслана! - дівчина пройшла вперед, затронувши його плече, на що він посміхнувся.

— Я Влад, а ти мала? - запитав він у мене.

— Я знаю, що ти Влад пару хвилин назад промовив, - відповіла я.

— Я ж по нормальному запитав, - почав він.

— Серйозно? Я Зоряна, давай проводь екскурсію, - сказала я.

Ваня з Уляною теж познайомився, і нас розділили. Боже мені попався цей Влад. Я його терпіти не можу вже, коли з ним познайомилась. Він проводив екскурсію, але до нього кожного разу підходили якісь дівчата, і він про неї забував.

О це ж викопаний Петька, тільки в образі людини.  Йому тільки гарем потрібно зібрати. Все тепер він остаточно для мене "півник"

— Ей шановний! Ти, що про мене забув? - крикнула йому я, а він обернувся і відпустив дівчат.

— Ой, мала пробач з ціпоньками загаворився. - ну все я прийняла остаточне рішення, "півник".

— Мда, екскурсія буде тривати вічно, з таким то екскурсоводом, - незадоволено глянула на нього.

— А тобі, що не подобається? - обернувся він і наклонився до мого обличчя. — Хм, а ти не така погана коли так близько!

— А ти теж не поганий, но Петя кращий.- усміхнулась я і пішла шукати подруг.

А він стояв, як стовп. Невже Петя його так зачепив? Потрібно буде розповісти йому, що в нього з'явився суперник.

Я знайшла подруг і ми разом вийшли. Ура перший екзамен позаду, залишилось, ще два. Але ми вирушили в кав'ярню, поїсти морозиво і випити кави.

— Цей Даня, мене вже з першого знайомства бісить!- пожалілась подруга. — Рот в нього не закривається, говорить та ще фліртувати встигає.

— А Ваня, розказував так, що я хотіла спати. Потім ще до дівчат побіг, також фліртувати. - Уля теж почала говорити про наших екскурсоводів.

— Брати близнюки, вони такі. - промовила я.

— До речі, що там зіпсовувач суконь?- запитала Уля.

— Те ж саме. Я навіть кличку придумала йому: "Півник"- поділилась з подругами. — Ей дівчата забудьте про них! Екзамени на носі.

— Ви говорите про нас? - підійшла трійця півнів.

— Ви ж не проти, якщо ми сядемо? - запитав Влад, а я почала кашляти, бо кава не туди потрапила.

— Тут зайнято! Знайдіть інше місце! - буркнула Руслана.

— А де? Подивись навкруги, всі столики зайняті, - промовив Даня.

— Дівчата, ви поїли? - запитала я. — Ходімо прогуляємось.

— А так. - відповіла Уля.

— Ось тепер це ваші місця. Арівідерчі амігос! - я встала з стільця но мене назад посадили. — Ей, ти чого?