Розділ 7

Влад

Святкова лінійка проходила дуже довго, я напевно вже спікся на тому сонці, так само як і Бразерс. Після цього ми пішли на пари, а потім на перерві мені написав Макс, щоб я до нього підійшов.

— Оуу, які люди, сам король університету програв мені і тепер виповняє моє завдання! - почав сміятись він, а я просто наблюдав за цією дурістю.

— І тобі привіт. Давай швидше говори, що ти там хотів! - я склав руки і чекав його дурного завдання.

— Такс! Дивись коли якась дівчина до тебе доторкнеться, ти повинен завоювати її серце, а потім пуф, - розкрив складений кулак. — Розбити його як вазу. Але потрібно позустрічатися лише пів року. - ого нічогеньке завдання.

— Пфф, а більш тяжкого не вигадав?- промовив я.

І тут в мене врізається дівчина, яка вже мала зустрітися з підлогою, але я зі своєю реакцією встиг її зловити. Коли побачив, що це та мала, мені стало не по собі.

Я почав біситися, думав, що вона це зробила навмисно, но дівчина не розуміла про що йшла мова. Хлопці сміються, ну звісно мені тепер цю малу завойовувати потрібно.

— Та годі тобі! - штовхнув мене в плече Даня. — Та позалицяєшся до неї і вона твоя, хоча я хотів би з нею замутити.

— А ти то чого? - вигукнув чуть не на всю аудиторію.

— Савчук і Поліщук, я розумію, що хочете поговорити, але будь ласка на перерві!- проговорила кураторша і продовжила свою лекцію.

— Ти чого так кричиш? Просто це я її бачив в Чернівцях. Вона до речі дуже класне дівчисько, але не мій типаж, - прошепотів Даня і посміхнувся.

Та чому я так переживаю? Все нормально, адже не перший раз з дівчиною зустрічаюсь. Цю малу буду підкорювати стандартними методами.

— Ну що! Наш серцеїд, придумав як буде даму підкорювати? - запитав Макс і почав сміятись. Я б йому зараз врізав смачно кулаком би по обличчю, але це буде рахуватись, що я вже програв.

— Ну звісно ж! Не думай я так просто не здамся! - розвернувся і пішов.
Так завдання на ізі, але мені попалась мала яка просто ненавидить мене.

Ми сидимо на підвіконні і щось бурно обговорювали.

— Ваня, с ким ти там переписуєшся? - запитав його брат.

— Та ось, з якоюсь дівчиною в анонімному чаті, - відповів Вано не відводячи очі від телефону.

— Ого, круто а вона зустрітися не хоче? - знову задав питання Даня.

— Ні, так як не хоче розкривати свою персону, - відповів спокійно Ваня.

Ну це капець всі такі спокійні, то чому я так нервую. Ми пішли на останню пару.

— Блін цей Сергій Антонович, завжди опитує, навіть з першого дня навчання! - почав жалітися Даня, бо його піднімали декілька раз. А знаєте чому? Тому що він  то спав, то грав телефон.

— О хлопці!- помітив я свою малу. — Ви цей йдіть без мене, бо здається я вирушаю на полювання, - хлопці зрозуміли на що я натякаю, посміхнулись і пішли.

А я тим часом приблизився до своєї дівчини, а вона мене помітила і була не дуже рада мене бачити. Я просто хотів поговорити, погуляти, піти в кав'ярню, а згодом зустрічатися і розбити їй серце. Чудовий план, але це не так я гадалося. Вона від мене втекла, а я як дурень побіг за нею.

Мала спіткнулаль і впала, а я її вдало зловив. Знову. І ми ненароком поцілувались. Скажу чесно по мені пробіглося стадо мурашок. Але згодом зрозумів, що потрібно повернутись на землю. За нами наблюдали деякі студенти. Зорчна не змогла йти, тому я їй допоміг і ми поїхали в лікарю. Все таки потрібно перевірити, чи з нею все гаразд.

— Але.. - мене перебив лікар.

— Ось візміть, на папері ліки, можете їх придбати.

— Дякую!- відповів я. — Ходімо,- взяв її на руки і поніс до машини. Вона хоч маленька, но така важка.

— І куда ти мене везеш? - поставила запитання мала.

— Незнаю, ти ж адрес мені не сказала.