Розділ 8

Зоряна

— Незнаю, ти ж адрес мені не сказала! - промовив він.

— Вулиця Пушкіна, будинок Калатушкіна, під номером чотири,  - вирішила познущатися я.

— Так не знущайся, бо зараз до себе привезу, а та-ам.. - незакінчив він речення і хтивою посмішкою та поглядом поглянув на мене.

— А там, я тебе приб'ю!!- крикнула я і назвала свою адресу, бо все може бути.

— Так би зразу,  - промовив цей півень і повіз мене додому.

Після цього ніхто не зміг порушити тишу.  Я поглинула у свої думки. А думала я про цей безглуздий поцілунок. Як згадаю так і мурашки по шкірі бігають. Адже це мій перший поцілунок і вкрав його цей недоумок! Я торкалась кінчиками пальців своїх губ. А Влад помітив, що я роблю.

— Що, хочеш повторити? - порушив тишу коли ми приїхали, а я лише почервоніла. — Але тепер з...- він різко скоротив між нами дистанцію і я відчула жар від його подиху.

— Мені вже час!  оговталась я від цієї спокуси і відчинивши двері вийшла. З пораненою ногою було боляче йти, але терпимо.

— Зачекай! - крикнув півень. — Давай я тебе проведу. - запропонував допомогу його пітушина величність, та ще й чуба поправив.

— Я сама! Ой! - але він підняв мене на руки.

— Який під'їзд і поверх?- промовив він, а я витріщаюся на нього. — Ну?

— Третій підїзд, десятий поверх, - промовила я і відвернула свій безглуздий погляд.

Він до речі дуже красивий хлопець, но його характер бажає кращого. І як сказати, він популярний київський півник, а я Зорька -  проста сільська дівчина. Мене щось турбує! Так і говорить, щось всередині :"Не зв'язуйся з ним".
Він помітив, що я його розглядаю і посміхнувся.

— Що такий, вже красивий? - ох, самозакоханий який. — Навіть не можеш погляд відвести?

— З чого це ти взяв? Просто дивлюсь і думаю: Чому врятував мене? - почала сміятись, а він теж посміхнувся. — Все зупинись тут. Дякую тобі!

— Та нема за що. Тільки з тебе поцілунок!- показав він пальцем на свою щічку.

— Недочекаєшся!- закрила перед ним вхідні двері і з полегшенням видихнула.

Сьогодні день виявився доволі насиченим. Я згадала, що пообіцяла подругам зустрітися! Зараз подзвоню до Улі і скажу, що не зможу прийти, так як я підвернула ногу.

— Алло? Зоряно ти де? Ми на тебе чекаємо, - почула голос Улі.

— Алло, привіт. Я не зможу прийти, так як ненароком підвернула ногу, - промовила я зніяковілим голосом.

— Як підвернула? Ти зараз де? - почала переживати подруга.

— Я зараз вдома! - поглянула у вікно, а півень вже поїхав.

— Добре, ми зараз прийдемо! - промовила дівчина.

— І морозиво принесемо!!- почула я крик Руслани.

У мене з'явилась широка посмішка і завжди знаю, що мої друзі найкращі! Приблизно через двадцять хвилин вони прийшли. Уля вручила мені морозиво, а Руся сфотографувала мене.

— Ей!! Навіщо!?- запитала я у дівчини.

— На пам'ять! Що наша Зоряна, незграба, - посміхнулась Руся.

— Ооо, ти посміхнулась!!- крикнула я ніби, щось прекрасне побачила. — Мені напевно частіше потрібно бути незграбою! - тут вже я почала сміятись разом з Улею.

— Ну в мене таке буває, - промовила Руся і знову сфотографувала мене.

Ми провели час в трьох, як завжди. Їли морозиво, переглядали комедії і готувались до завтрашньої лекції, а також поринали в свої думки.

Хтось ночами плакав в ванній, комусь неприємно після розмови з батьками, а я ненавиджу себе. В кожного свої проблеми, але ми не можемо їх обговорити між собою. Як каже моя бабуся: "Ти закрила двері, щоб відчувати себе в безпеці. А чи зможеш ти когось туди впустити??"
Частенько задумуюсь над її словами.

А ще мене хвилює мій перший поцілунок, хоч він і випадковий. Цей Влад! Хоч і ми не дуже знайомі, але він мене бісить конкретно! Самозакоханий, київський півник! Ще його в щічку цілуй, нічого наступного разу з кулаком поцілуєця. Стоп! Яке наступного разу?! Зоряно! Заспокойся, навіщо думати про цього водія з купленими правами і недо- екскурсовода. Арх! Зарившись у подушку, я намагалась заснути.

Прокинувшись у сьомій ранку, так і не добре виспавшись пішла у ванну. Нога трішки болить, але все вже нормально. Привела себе вподядок, нанесла зовсім трішки макіяжу і оділа розову футболку та світлі джинси, а зверху накинула кожану курточку. Поснідавши ми вийшли з будинку і сіли у таксі. Пару хвилин і ми вже на місці.

— Блін, мене чомусь так голова болить, - промовила Уляна і притронулась рукою до голови.

— Це напевно тому,  що ти плакала! - поглянула на неї я. А вона дивилась взагалі у другу сторону. Хм.. Що ж там цікавого вона вгледіла?! Я повертаю голову і бачу...