Розділ 11

Зоряна

Хах, дуже цікаве питання. Він навіть нічого не зробив, щоб мені сподобатись. Квіти і його самозакоханість нічого не змінюють. Я скоріш за все,  його не ненавиджу.

Так, що далі в нас по списку? Пластівці. Я підійшла до стінки за цими пластівцями і які так потрібні знаходяться на самомій верхній полиці. Чому я така низенька? Завжди мріяла бути високою. Я старалась дотягнутись, але хтось за моєю спиною, зробив це за мене.

— Пів..Влад..? - я звісно була в шоці, бо думала про нього.

— Ти така маленька, що аж трішки страшно відпускати тебе саму, - посміхнувся він і легенько обійняв мене рукою, а мене ці слова трішки зачепили.

— Уу, так звісно, - я відкинула його руку, пішла взяла драбину, поставила перед ним і дістала те, що мені було потрібно.

— Ого, - почав сміятись він. — То ти в нас самостійна дівчинка.

— Хах, якщо хочеш допомогти, тягни за собою візок! - ну що супермен знайшовся, то хай допомагає.

— Ок, - так просто погодився.

Коли я ставила продукти в корзину, то вони якогось біса зникали. Я це помітила та вирішила зловити його на гарячому. Ііі:

— Що ти твориш! - крикнула я, що на нас люди подивились.

— Нічого, - знову сміється.

— Ану, йди сюди!!- зловила його величність за шию.

— Ай, ти що! - сміється і я також.

— Боже, і ми такі колись були. - промовила якась бабуся проходячи мимо з дідусем.

— Зоряно, відпусти! - кричить півень і заходиться сміхом.

— Тфу, молодьож! - пройшла якась друга бабця.

— Тепер, я даю тобі список і ти все назад складаєш в корзину! - вот так, захотів війни ось і отримав.

— Добре тільки відпусти! - попросив він і я його відпустила, але попала в його пастку.

— Ей! Так не чес-сно, - з переляку гукнула я.

— Я знаю! Але це помста! Тепер ти побудь трішки в моїх обіймах, - його гарячий подих опалював шкіру коли він промовляючи мені на вухо.

— Капець! Ну я і попала, - почала сміятись і відчула, що він також посміхається.

Він вибирав такі дорогі продукти, що я була в шоці, навіть того, що не було в списку.

— Ей! Ти зглузду з'їхав? Навіщо таке дороге береш! Мені грошей не вистачить за все це заплатити, - крикнула я, а він ніби не чув. — Я до тебе говорю чи до пня!!

— Васю, та це копія нас! - знову та бабка з дідом.

— О так. - відповів дід Василь і посміхнувся.

— Та мала! Заспокойся, я за все заплачу!- бачте благодійником став.

— Ні великий! Я сама! Не хочу бути в боргу перед тобою!!- відповіла я і поглянула в свій гаманець. — Чорт.

— Так, я все взяв ходімо до каси?- запитав він і швидко пішов туди.

— Ей!!  Зачекай!! - Коли прибігла то касир все підраховував. Вот хитрюга, знав, що каса номер 12 запрацює.  

— З вас тисячу двісті двадцять три гривні.- промовила вона.

— Що? Скільки?- що він там понабирав такого?

До рук він взяв золоту карточку і вмить розрахувався. Він знущається? А потом скаже, що за його гроші живу.

— Бабусю ідіть но сюди! - гукнула до тої бабусі з дідусем. — Ось мій хлопець, - вказала на нього. — Благодійником став, він за всі ваші продукти заплатить, - ось так благодійний фонд працює.

— Але...- хотів щось сказати но я його перебила.

— Тобі ж не шкода? - ось така в мене помста.

— Ні кохана, - посміхнувся він і заплатив за дідуся з бабусею.

— Ти зовсім з глузду з'їхав!?- почала лопцювати його своїми маленькими кулачками. — Мені тепер потрібно тобі гроші віддавати!

— А ти ніби ні? Та все, все. Потім відаси, - говорить так ніби не вперше.

— Відати?! А ти ж не знаєш! Спочатку треба заробити!!- я напевно так злилась, що аж почервоніла.

— Та все, заспокойся! Ходімо до будинку проведу!

— Ось, тримай. - дала йому триста гривень, які в мене були на весь тиждень. — Напевно відмовлюсь від походу в кав'ярню.

— Та ні, не потрібно.- почав вператись він.

— Візьми! Я сказала. - після цього взяв гроші.

— Ходімо.

Ми купили продукти які були так потрібні і півник в нас благодійник допоміг їх донести додому. По дорозі ми сміялись, дурачились і інколи бились.

— Дякую тобі, за те, що допоміг, - глянула на хлопця.

— Та немає за що. Ти пробач, що заплатив замість тебе.

— Ок,  но я гроші обов'язково відам. - мило посміхнулась я. — До зустрічі.

— Бувай. - помахав рукою і посміхнувся, ну а я його поцілувала у щічку.

Я швидко зайшла в квартиру і почервоніла. Заспокоївшись прийнялась готувати. Через дві години прийшла Уля і Руся.

— Руслан, чого в тебе одяг бензином смердить?- запитала я коли вона вийшла з ванної.

— Роботу знайшла, на деякий час. - відповіла вона.

— Вітаю, ходімо їсти! - пораділа за подругу.

— Ого, Зорян бульйон саме те! - поглянула на мене Уля і попробувала його.

— Дуже круто, - промовила Руся.

— Дівчата чого сумуємо? Знову пробле...

— Все закрили тему. Давайте поїмо, а потім подивимось фільм...- сказала Руслана.

— Ммм, бульйон чудовий. - похвалила Уля.

Після того як поїли, ми пішли переглядати фільм. Дістали морозиво і змішали з різними горішками і мармеладками, які я знайшла в пакеті. Ми з цікавістю переглядали фільм. Поки мені не прийшло повідомлення в інстаграм...