Розділ 12

Зоряна

Взявши телефон до рук висвітвилось повідомлення від півника.

« Привіт. Що робиш?» - написав він.

« Привіт. Фільм дивлюсь... » - коротко і ясно відповіла я.

« Цікавий?»

« Напевно, просто не люблю дивитись довгі фільми.» - поділилась з ним.

« Ясно...»

« А ти, що робиш?» - зацікавилась я.

« Та ось біля твого будинку стою, хочу з тобою прогулятись. Ти ж не проти?» - відповів він, а я аж рот відкрила від здивування. Звісно проти!! А хоча, краще піду!

« Ок, зараз прийду...»

Відкинувши телефон, я пішла за кофтиною. На вулиці все ж таки осінь, а вечором вже прохолодно.

— Зоряно, ти куди? - запитала Уля.

— Піду подихаю свіжим повітрям! На мене не чекайте, лагайте спати без мене, - попередила я і вийшла з квартири.

На вулиці капець як холодно, але не зважаючи на це я почала шукати хлопця. Ось я його бачу - знову! Він сидів на лавці, закинувши ногу на ногу і щось дивився в телефон. Він якийсь не такий як був зранку. Коли я підійшла, півень мене помітив, встав та посміхнувся.

— Привіт, мала! - промовив він, та дружньо обійняв.

— Чого ти тут? - задала йому питання.

— Ну просто мене дістало моє звичне життя і... краще ходімо прогуляємось...- вказав на невеличкий сквер, а я кивнула.

Ми гуляли в повній тиші. Він поглинув в свої роздуми, а я дивилась на будинки, де ще горіло світло.
На вулиці темнота, ледве з під густих хмар проявляється світло місця. Лише чути як прохолодний вітер гойдає дерева і звук автомобілей, які куди не дивно поспішають. Мені стало трішки холодно і я обійняла себе руками.

— Холодно? - запитав він і накинув на мене свій піджак. — Ось так! Тепер буде тепло. - посміхнувся він.

— Дякую.. - я заховалась своє лице в волосся, бо здається мої щічки почервоніли.

— В тебе напевно впливові батьки, що живеш в такому будинку? - запитав він сідаючи на лавку і дивлячись на мене.

— Ні ти помилився! Я з іншого міста і... - я здивувалась, бо взагалі не хочу нічого розповідати про своє життя. — І все...А чому ти не любиш своє життя? Я думаю воно в тебе прекрасне і безтурботне.

— Це не так, - його усмішка миттю впала. — Хочеш кави? - змінив він тему.

— Я б не відмовилася, - посміхнулась я йому.

— Ходімо! - взявши мене за мою холодну руку потягнув в сторону одної кав'ярні. Рука в нього така тепла і ніжна.

Вот дітько! Що ти зі мною робиш? Я просто незнаю, що відбувається? Чому саме мене він обрав, щоб прогулятись? І чому він поводиться так, так нормально? Може в нього, щось трапилось? Чого це мене хвилює?

— Ось тримай, - протягнув мені стаканчик з кавою, але я була занята зі своїми думками. — Ауу, мала повернись на землю, - промовив він і почав сміятись.

— Ой! Пробач! - промовила я. — До речі, за гроші. Я тобі обов'язково віддам.

— Боже, мала. Та не потрібно! - почав впиратись він.

— Ну добре, а як тоді його тобі відати?! - якоїсь хвилини пролунав грім і півник підскочив, та обійняв мене. Я була в шоці, від цього. Взагалі не очікувала, але почала сміятись. — Ти, що грому боїшся? - запитала я продовжуючи сміятися.

— Ні, просто я... - і знову загриміло, а він ще міцніше притиснувся до мене.

— Не бійся! Я поряд! Зі мною ніколи не буде страшно! - промовила я і обійняла в відповідь.

— Це ти? Точно?- здивовано запитав він.

— Так, це я!- напевно так перестрашився, що забув хто я. — А що таке?

— Просто ти б зразу мене відштовхнула б! Як ти вмієш! - промовив він, а я посміхнулась.

— В мене брат такий самий. Теж боїться грому,- промовила я і почала сміятись. — Небійся.

— В тебе є брат? - поглянув на мене з цікавістю.

— Так, йому дванадцять років. Він зараз знаходиться в селі, я за ним так скучила.  - розповіла я.

Він задавав питання про мого братика, я розказала про павуків і про його хобі. Також я дізналася багато чого про Влада. Наприклад збирає пластинки з музикою і грає трішки на гітарі. Ми підійшли до мого під'їзду і почали прощатись, бо почався дощ.

— Все бувай! - відала йому його піджак, а він мене обійняв.

— Дякую, що погодилась зі мною прогулятись, - промовив він, а в сердечко моє затріпотіло. — Бувай!

Він сів в свою автівку і поїхав, а я посміхнулась, та провела його поглядом і незабаром зайшла в квартиру. Дівчата вже спали.

Я швидко прийняла душ і пішла спати, але заснути мені невдалось. До моєї голови надходили думки, з якими мені було важко зрозуміти, що зі мною відбувається? Я що закохалась? Та ні бути такого не може!! Чи може? Арх.. чому так важко? 
Десь під ранок я заснула. 
*******
Прокинулась я від того, що мене розбудила Руслана.

— Зоряна, прокидайся! - крикнула вона.

— Аа, що таке?? - з просоня крикнула я.

— Півень тут! Стоїть під вікном майже годину! - о ні, тільки не це. Що він тут робить.

— Як? Чому? Якого біса? - здивувалась я і швидко підскочила з ліжка та підійшла до вікна.

— Я звідки знаю?! Його запитай, - промовила Руся і вийшла з кімнати.

— Що він тут забув? - промовила сама до себе і широко посміхнулась. — Телефон!!

Я побачила повідомлення від нього. 
« Сьогодні заїду за тобою» 
« Чекатиму поки не вийдеш! »
Ох, я відчула що мої щічки залилися червоною фарбою. Що це зі мною?

— Руслано! А де Уля? - запитала в дівчини, яка взувалась.

— Поїхала в університет. Тобі пощастило, що твоя пара на 12:00. Гаразд я також піду! - промовила вона. — Бувай!

— Бувай!

Я швидко пішла в кімнату, переоділась в нормальний одяг, а коли підійшла до вікна то побачила, що Руся вийшла з під'їзду. Я також зібралась і іду за кавою. Но непомітно пройти мені невдалось.  

— Привіт, мала! Куди йдеш?- запитав він.

— Привіт, ти напевно помилився будинком? - бо його сюда часто заносить.

— Ні.

— Ок, тобі бувай. - пройшла попри нього, але мене ніжно зловили за руку.

— Ходімо хоч каву вип'ємо? - запропонував він.

— Ок. - я і так мала йти.