Розділ 13

Влад

Після прогулянки в магазині з малою, я поїхав до батьків. Так вони знову знайшли мені наречену. Я навіть не можу зрозуміти навіщо? Ну подивимось хто на цей раз, напевно знову якась барбі. Чесно трішки вже набридло це все.

— Доброго дня всім! - привітався я і сів за стіл.

— Знову ти запізнився! - крикнув батько.

— Пробач, пропки! Без них ніяк, - спокійно сказав я. Ну це так завжди, коли б я не прийшов, завжди кричить. Я вже звик.

— Знайомся, це Емілі! Приїхала до нас з Португалії в Україну, щоб зустрітися з тобою, - заговорила мама своєю французько-українською мовою.

— Я Влад, - ну хай знає, а то може не знати. Ну дівчина така з формами, темненька, побачив тату на руці - Змію.

Та мені це не цікаво! Хай летить в свою Португалію і шукає свою долю. А я напевно їй сподобався, дивилась на мене ніби на лобі, щось написано. Я все ж таки вирішив провірити, нічого немає.

— Емілі, Розкажи щось про себе, - промовила матуся до неї солодким голосочком, що мені аж бридко стало.

— Ну я...- бла, бла, бла сто раз таке слухав, трішки набридло. Знову теж саме.

Вони, що не хочуть, щоб їхній син був щасливий? Чи просто зіграти весілля з ким попало аби отримати з цього вигоду. Добре, що я розумний хлопець і характер мій як у мого батька. Дякую йому хоч за це!

— Влад, розповіси щось про себе, - промовила португалочка.

— Вибач, але мені вже час. А то засидівся тут, - відповів я допивши келих вина. — Мене в клубі дівчата чекають не до тебе зараз! - вирішив викрутитись бо реально набридло.

— Влад!! Олександре скажи йому щось!! - крикнула мама.

— Ну, що цьому придурку сказати? - крикнув батько і почав кашляти і триматись за серце.

— Сашо! Що таке? - я перелякався від крику матері. — Влад скоріш викликай швидку!  

Я розгубився тому, що батькові стало погано. Але все таки оговтавшись я набрав номер і викликав швидку допомогу. Через п'ять хвилин, вони вже були тут.

— В нього серцевий напад! Треба їхати швидше до лікарні! - крикнула медсестра і двоє хлопців забрали його на носилках.

— Сину я поїду з батьком!  А ти з Емілі на машині! - промовила стривожано мати і сіла в машину швидкої.

Я стояв і наблюдав як машина їхала все далі і далі. Що ж буде з батьком? Чому йому стало погано? З думок мене вивів голос Емілі.

— Розслабся! З ним все ок, - промовила вона, а я косо на неї глянув.

— Тобі легко казати бо твій батько то живий і не лежить в лікарні! Дітько, - зі всієї сили кулаком вдарив по бетонній стіні, розбивши кісточки руки, що на них з'явилась кров. — Який я ідіот!

— Аінда(пока) красавчик!  - за нею на тачці під'їхав багатий папік і забрав її.

На одну проблему менше. Тому я сів і поїхав до лікарні, де знаходився мій батько. Через ці кляті пропки я встиг і коли прийшов то побачив, як моя мати сидить та плаче біля операційного відділення. Я підійшов ближче і мама мене помітила.

— Владику! - підбігла вона та обійняла мене так міцно і дужче заплакала.

— Мамо, з ним все буде добре, - промовив я і витер свою скупу сльозу. Мені не хотілося, щоб батько помер. Да яким він не був, але всеодно не хочеться.

Час. Два. Три. Нарешті вийшов лікар і зняв свою маску. Ми з мамою піднялися очікували на гарні новини.

— Лікарю, як він? - тремтячим голосом запитала мати.

— Ми його змогли врятувати! - я почув гарні новини і сильно обійняв маму. — Але...зараз він у тяжкому стані, ми слідкуємо за ним бо в будь-який момент його серце може зупинитися, - після цього моя усмішка впала як і матір.

Все відбувається так наче всі проти мене. В лікарню приїхала тітка Яна і сказала мені їхати додому відпочивати. Замість цього я поїхав до людини, яка мені просто була потрібна. Почути від людини цю підтримку і просто сказати мені, що все добре. 

 ***

— Ти можеш не віддавати гроші, а просто стати моєю дівчиною на чотири дні! - запропонував я їй. 

— Що? - напевно не почула, то я їй знову повторив. — А навіщо тобі це?

— Просто так! Ти можеш не віддавати борг раз будеш моєю дівчиною,- ця мала мені підкинула чудову ідею з боргом, тому спір я виграю набагато швидше.

— Я...Подумаю, - промовила мала і посміхнулась.

— І скільки часу тобі необхідно для роздумів? - запитав я і підсів ближче.

— Зовсім трішки, - промовила мала. — Два дні.

— Два дні? Серйозно?- сильно здивувався я.

— Ну просто, я не готова до...- вона не договорила, бо я її перебив.

— Я все зрозумів! Та не переживай ти так, все буде нормально, - через емоції накрив своєю долонею -  її долоню.

— Що мені потрібно робити?- запитала вона, а я посміхнувся.

— Ну цей період ми будемо проводити час разом, - ну я ж знаю як вона мене хоче.

— Давай так, ти до мене не торкаєшся і між нами нічого бути не може! - обломала мала, а я нервово посміхнувся.

— Всенсі? Уточни, що між нами бути НЕ може? - промовив я, а вона здалось почервоніла. — Ааа, я зрозумів, без проблем, ти всеодно мене не цікавиш.

— Ну і ти мене теж! - обідно, досадно, ну ладно.

— Я дуже радий, - промовив я і відрив з свого стакану.

— Все ходімо, бо на пару запізнитися якось не хочеться, - поглянула на мене мала і почала нишпорити у сумці.

— Стій! Я за все розрахуюсь! - вона здивувалась, але я додав: — Ти ж тепер моя дівчина.

— То ти думаєш, що я не взмозі розрахуватись за себе? Знай, ти дуже сильно помиляєшся! - виказала мала і з гучним стуком поствила на стіл гроші і вийшла з кав'ярні. Ох і з характером ти мені дісталась!

— Та зачекай ти! - крикнув малій у слід.

— Відвали!

— А як же договір? - нагадав їй я.

— Через два дні! - і пішла у напрямку до університету.

— Вот дідько! Хоче, щоб я за нею побігав? Добре, але потім вона за мною побігає! - промовив я сам собі. 
***
— Чорт ця придурошна мене доконає з цією домашкою! - пожалівся Даня.

— Просто потрібно її виконувати, - промовив Ваня, а Даня невдоволено зашипів.