Зорька і київський півник

Розділ 14

Влад

Ну, що ж сьогодні я вирішив її поігнорувати. Всі ж дівчатка люблять увагу до себе, а тут бац - її немає. 
День в універі проходив як завжди: пара, перерва and go please додому.

— Влад, давай кудись вечером підемо? - поруч сумно промовив Даня, бо його знову сьогодні опитували.

— Ох, давай!  Але я Вам напишу куди, а  поки-що загляну до тих лялечок, - швидко відповів я і побіг до цих першокурсниць.

Зустрівши на вигляд милих дівчаток, ми пішли гуляти. Вони хотіли то туди-сюди! А я думав, що з'їду з розуму! Разом з ними. Щось я засумував за своєю малою, вона не така хоч примхлива як ці дівчата.

— Давайте зайдемо в цю кав'ярню? - запропонувала білявка, а я просто з сумом глянув на вітрину і тут surprise! Ох як зійшлися наші береги!
Так-так, я побачив свою малу, яка на той час витирала стіл. Я дуже сильно зрадів! Адже...Хм..
Значить вона влаштувалась на роботу? Нічого собі! Тепер зрозуміло сьогоднішню її поведінку. Так, Ви не помиляєтесь я за нею слідкував, коли вона розмовляла з подругами. Це вже схоже на якогось сталкера чи що? А вона справді, дуже сильно нервувала і перещитувала та відмічала щось у своєму блокноті. А зараз вона тут, прибирає столик і мило посміхається клієнтам.

— Кхм, дівчатка в мене з'явились деякі невідкладні справи, тому не можу з вами піти! -  промовив я і відсторонився від них.

— Ей, таж ми мали... - почала говорити якась дівчина, а я її перебив.

— Я сказав, що в мене з'явились інші невідкладні плани! Goodbye! - грубо попрощався з цими-цими курками і пішов в іншому напрямку. По дорозі, взявши свій смартфон і написав хлопцям в телеграм.

«Сьогодні, ми йдемо в кав'ярню,» - швидко написав я.

« Ого! І в яку?» - відписав Даня.

« В цікаву! Так-що, після пари чекаю вас тут ‹адрес›, кав'ярня "CoffeeTime"» - швидко надрукував я та оглянувся, чи ті дівчата пішли і з полегшенням сів на лавку. 
 

***
 

Через великі панорамні вікна я бачив свою малечу. Бігала з одного столику, до іншого приймаючи замовлення. Я не зміг стримати посмішки та сфотографувавши її собі на пам'ять, ну і переслав їй це фото з таким повідомленням:

« Вай~, ти така мила, коли приймаєш замовлення, » - поставивши смайлик з сердечками на очах. «Тобі дуже личить посмішка, посміхайся частіше!»

І знову поглянув у вікно. Помітив, що вона подивилась в телефон, але нічого не відписала, та що ще казати, навіть не пререглянула моє повідомлення..

Хм, хто ж вона така? І звідки? Цікаво, чому вона не ведеться на мої спокуси? Щось вперше задумався про таке. Невже вона мені цікава? Ну я то знаю, що виграю! Тепер цікаво, чому вона така холодна по відношенню до мене? З моїх думок вивів голос Вані, який вже тут як мінімум 10 хвилин стоїть..

— Хей бро, з тобою все впорядку? - запитав він, а я поглянув на нього і посміхнувся.

— А так, просто задумався...- і знову перевів свій погляд на неї, де вона знову мило посміхалась клієнтам.  — Зачекаємо на Даню, а тоді зайдемо.

— Тут таке діло, Даня просив передати, що в нього з'явились невідкладні справи, - промовив хлопець, а я поглянув на нього і сказав:

— Так чого ж ми сидимо? Пішли!

 

Зоряна

Перебігаючи з одного столику до іншого я приймала замовлення. Ну, а що я хотіла? Головне, що роботу знайшла хоть якусь! Так-як стипендію видадуть аж десь під кінець місяця, а жити за гроші Улі, якось не хочеться. Я взагалі не люблю сидіти в когось на шиї! Може для когось це нормально, але я не така. Адже ще потрібно відати борг цьому київському півню, бо просто так він від мене не відчепиться. 
Прибравши останній столик, я стала трішки перепочити. Ну в іншому плані,  діставши конспекти, я сіла їх перечитувати, тому що підготовка перш за все. Але тут чується звіночок і тут з'явився він. Київський півник -  "собственою" персоною.

— Доброго дня, - привіталися вони. Так- так там і був його дружок, Ваня чи Даня? Вже напевно неважливо! Важливо те, як він дізнався де я? Навіть мої подруги про цю роботу не знають, а вот він... Якого біса? 

— Зоряна, іди прийми замовлення! Чого стоїш, наче вкопана? - крикнула Станіславна, а я оговтавшись попрямувала до цього клятого столика, за яким сидів Владосік.

— Доброго дня, що будете замовляти? - з натягнутою посмішкою промовила я.

— Добрий день! Хм..цікаво, а що ви порадили б? - відповів він і глянув на мене своїми хитрими очима.

— Та навіть незнаю. Тут все смачно готують...- опустивши свій погляд я змирилась з цим.

— Ну тоді просто кави. Ваня, а ти що?

— Теж саме! - відповів його партнер і відали меню.

— Ось ваша кава! - подала йому на стіл і хитро посміхнулась. Він з якоюсь підозрою глянув на мене і відпив трішечки кави. — Принесіть, ще такий салат. Ой ні краще вот це і... - поморочивши мені голову він все таки зробив замовлення.

— Ось, смачного!

— Дякую! 
 

***
 

Він зараз серйозно? На, що він так розізлився? Що аж кружку рукою роздавив!

— Ох, як пече! - всі відвідувачі які були присутні поглянули на нього з якимось жахом.

— Ходімо, - залишивши свою роботу, я повела його в гримерку. До нас прибіг Ваня і приніс щойно куплені: спирт та бинт.

— Дай свою руку, - спокійно промовила я.

— Нащо? - почав бурчати він, але зі мною це не працює.

— Я зараз піду, і сам себе будеш лікувати! - ми чомусь так близько стоїмо, що мені аж страшно дихати, та зробити хоч один невірний рух.

— Ні, не йди! - промовив хлопець і притягнув мене, ще ближче! Я відчувала його гарячий подих, мені так хотілося його поцілувати, але.. Як ви думаєте? Так він зробив це першим! Поцілунок був не такий ніжний як вперше, а він був грубим і в ту же мить приємним. Відчувши що він посміхнувся ми продовжували, але він відсторонився першим. — Допоможи мені, як найшвидше, а то втрачаю свою кровинку.

Я не могла вимовити, а ні слова. Це він зробив знову! Знову мене поцілував! Та і я була не проти, адже хотіла щоб він мене поцілував.



Пелін Ерміш

Відредаговано: 07.10.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись