Зоряний час

Розділ 13

– Тетяно Андріївно, але ж ми не можемо їхати, доки не знайдемо інших учнів. Давайте ще годину почекаємо? – з надією у голосі попросив я вчительку.

– Анджеле, ми вже й так довго чекаємо. Дощ надто сильний. Якщо зараз не поїдемо, то можемо взагалі не дістатися додому.

– А це нормально? Залишити Зоряну, Дем’яна і Оксану в лісі? Ви не бачите, яка зараз погода? Вони ж просто до ранку не доживуть.

– Ми викличемо рятувальну службу. І їх знайдуть, – незворушно мовила вчителька так, наче йшлося не про учнів, а про її кімнатних рослин.

– Рятувальна служба? Та коли вони приїдуть? Через години дві-три... За цей час може трапитися що завгодно.

– То що ти пропонуєш? – з іронією запитала вчителька.

– Я сам піду їх шукати, – випалив я перше, що спало на думку.

– Нікуди ти не підеш. Ще сам десь загубишся. І потім будемо шукати не трьох, а чотирьох учнів.

– Мені все одно! Без Зоряни я нікуди не поїду, – зопалу крикнув я.

– Анджеле, ти ж розумний хлопець. Опануй себе і сідай в автобус. А то...

– А то що? Ану, зупиніть мене, – зі злості гаркнув я і щодуху побіг у гущавину лісу. Тільки відлуння голосів однокласників ще долинало до мене. Та я на них не зважав.

Погода справді була жахлива. Дощ періщив, наче з відра. А грім заглушував будь-які звуки. Я накинув капюшон, щоб хоч трохи менше промокнути. Та це мало чим допомагало. Але найгірше було те, що через сильний дощ я майже нічого не бачив. Тож біг просто, куди ноги ведуть, раз у раз спотикаючись об стовбури дерев. Аж раптом відчув, що наткнувся на когось.

– Не чіпайте мене! Чого вам треба? – почув я переляканий голос дівчини, що врізнобіч розмахувала руками, наче від когось обороняючись, хоча я й стояв на певній відстані від неї.

– Оксано, це ти? Заспокойся! Поясни, що сталося.

– Я... я не знаю... Я...– дівчина ледь говорила.

– Все добре. Чуєш? Не бійся. Я тобі допоможу, – несміливо торкнувся її руки, від чого обпікся крижаним холодом, – Оксано! Та ти ж вся промерзла. Тобі треба негайно зігрітися.

Я не почув відповіді дівчини. Від стресу і переохолодження вона втратила свідомість. І впала б на землю, якби я вчасно не підхопив її.

Я не знав, що робити? Шукати Зоряну з Дем’яном? Чи повернутися до однокласників, адже Оксані терміново потрібна допомога? А якщо вони вже поїхали, так і не дочекавшись мене? Тоді я тільки зроблю гірше і Оксані, і іншим.

Дощ потрохи вщухав, тому я все-таки вирішив продовжити пошуки. Взяв Оксану на руки і пішов усе далі вглиб лісу. Перші 15 хвилин нічого, окрім дерев та кущів, не привертало мою увагу. Та раптом здалеку побачив хатину. Чи це мені примарилося? Звідки вона може взятися в гущавині лісу? Підійшовши ближче, я переконався, що хатина таки мені не привиділася. Тихо відчинив двері і увійшов всередину. В одній із кімнат побачив Зоряну з Дем’яном, що міцно спали на ліжку. Збоку, це виглядало так, наче вони закохана пара. Та я відкинув такі думки подалі. Зараз не час ревнувати. Обережно посадивши Оксану на стілець, взявся їх будити.

– Дем’яне, вставай! Чуєш? – почав я будити хлопця.

– Чого тобі? – сонно пробурмотів він.

– Дощ майже вщух. Нам треба вибиратися з лісу.

Я спробував розбудити Зоряну. Та вона ніяк не прокидалася. А ось її крижані руки говорили, що вона зовсім не спить. Нахилився ближче і почув її уривчасте дихання. Все добре. Вона жива.

– Та не хвилюйся ти! Вона просто промокла. Ось і знепритомніла, – почув я за спиною голос Дем’яна.

– Як ти міг? Вона ж могла загинути. Чому ти не надав їй допомоги? – накинувся я на нього.

– Знаєш що? Якби не я, вона взагалі б загинула. Так що ти мені ще подякувати маєш. Зоряна пошкодила собі ногу, і я усю дорогу ніс її на руках.

– Ну то й назад її понесеш.

– Що?

– Оксана знепритомніла. І нам треба донести дівчат до автобуса, якщо він звичайно ще не поїхав.

Через декілька хвилин ми вийшли з хатини і почали шукати вихід з цих хащів. Небо зовсім розвиднілося, тож йти було не так вже й важко. Я досить швидко помітив знайому стежку, яка й допомогла нам вийти з лісу.

Наш автобус ще не поїхав. Чого б це вони затрималися? А, може, у вчительки прокинулася совість?

Досить швидко дісталися до найближчої лікарні. На щастя, Зоряна майже не постраждала. Лише легкий забій ноги та незначне переохолодження. А ось Оксана отримала переохолодження другого ступеня і досі не прийшла до тями. І це мене неабияк хвилювало. Я відвіз Зоряну додому, а сам поїхав переодягнутися. Не вистачало ще й мені захворіти.

***

– Тримайте, дівчатка, – мама дає нам 2 морозива у вафельних стаканчиках.

– Дякую, мамусю, – ми з Олівією починаємо ласувати смачним пломбіром.

Аж раптом якийсь хлопчик пробігає повз і сильно штовхає мене вбік. Від несподіванки я випускаю морозиво з рук, і сама ледь не падаю на землю. На щастя, Олівія встигає в останній момент схопити мене за руку. А ось морозиво вже не врятувати. Воно розтікається білими струмочками по землі під гарячими променями сонця. Як же боляче на це дивитись.

– Нічого. Тримай моє, – Ліві простягнула мені свій пломбір.

– Дякую, – невпевнено беру морозиво до рук. – А як же ти?

– Для улюбленої сестрички мені нічого не шкода... Слухай, а давай гратися в доганялки, – каже Ліві і швидко біжить від мене.

– Не доженеш! Не доженеш! – весело вигукує вона.

– А ось і дожену! – сміюся їй вслід.

Олівія починає бігти все швидше і швидше. І я розумію, що мені вже не вдасться її наздогнати. І коли це вона навчилася так швидко бігати?

– Зачекай, я не можу так швидко! – кричу їй навздогін і пришвидшую біг. Та Олівії вже майже не видно. Лише темна цятка видніється вдалині. І та зникає.

– Ліві, я тебе не бачу. Де ти? – в розпачі кричу я, та ніхто не відзивається.

Оглядаюся навкруги і розумію, що вже немає ні дитячого майданчика, ні сестри, ні мами. Лише темрява і порожнеча. Від безвиході закриваю обличчя руками і починаю плакати.

Я розплющила очі. Це був сон. Лише сон. О ні, Ліві, сестричко моя. Як же я могла сумніватися, чи рятувати тебе? Тепер я все зроблю, аби ти була жива, була тут зі мною.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше