Глава 5

На вулиці уже не було так холодно, але все ж легкий і прохолодний вітерець гуляв по вуличках. Ми забрали мою валізу та пішли на перон, відтоді як ми відправилися в кафе то людей збільшилося. Тут були і пані в шубах і дорогоцінних прикрасах, і пани в елегантних костюмах, і прості люди, але їх всіх поєднувала одна особливість - в кожного десь була з собою чарівна паличка. Он якийсь чоловік за допомогою неї переносить свій багаж, а там якась дівчина не може знайти місце куди їй покласти паличку тому вона її запихає в сумочку.

Від всіх цих людей із паличками і самій захотілося дістати свою і ще раз на неї глянути, адже вона не була схожа на всі інші. 

Довжиною приблизно 13 дюймів зроблена одразу із двох деревин: із білої берези, та якоїсь чорної деревини, а серцевина зроблена із жил дракона. Це все можна зрозуміти по незвичайному вигляду: червона жила йде по самому центру палички, а навколо неї наче обросли ті самі дві деревини утворюючи незвичайний візерунок, в деяких місцях кора наче змішується і виходить якийсь дивний колір, а в деяких місцях кори немає і видно саму жилу дракона. Сама паличка повільно перетікає у суцільне руків'я, на відміну від основної частини руків'я зроблене із єдиної деревини і в ній немає тих дір, а з одної сторони зроблено, наче хвильки під кожен палець. А на іншому кінці знаходиться величенька перлина. 

Дбайливо дивлюся на паличку та кладу її в футляр для зберігання. 

Досі коли розглядала всіх і свою паличку то відчувала на собі чийсь погляд, який стежив за всіма моїми рухами та поворотами голови, такий знаєте, погляд зацікавлений і що дуже свердлить в спину аж до мурашок.

Щоб не привертати увагу до себе обережно повертаю головою та шукаю того, чи ту саму що так стежить за мною. Всі чимось зайняті: розмовами, вигляданням потяга чи просто спогляданням неба або бруківки під ногами, але ніхто із них навіть і не дивиться в нашу сторону. Ще кілька хвилин споглядань і все ж здаюся, беру недочитану книгу, сідаю на лавку і починаю читати, щоб хоч трохи відволіктися від всього цього.

Але той погляд нікуди не зникає...

"Вже набридло, скільки можна? Напевно скажу мамі"

Тож певним жестом, який ми з мамою придумали я шукаю до себе маму і шепочу: 

- Мама в мене в потилиці коле, наче хтось погляду не відводить, але я нікого не бачу - вона оглядається але теж нікого не помічає

- Дивно, але я нікого тут не бачу такого

- От і я так само

- Ну почекай трохи, скоро приїде потяг і погляд точно зникне. Не буде ж він чи вона за тобою в один вагон сідати? 

- Тут ти права. Не хочеш разом зі мною сісти? 

- Ні я краще постою

Ну деколи, мама реально мене дивує, ну як і інші дорослі, але все ж я знизала плечима та продовжила читання.... 

Все ж інколи навіть улюблена справа може надоїдати, особливо коли хтось не зводить с тебе очей тому я відклала книгу назад в сумку і вирішила знову пошукати того спостерігача

"Десь я знаходила підходяще заклинання" - декілька чарівних слів і зір значно покращився і я змогла побачити темну фігуру в ближчому кафе, яка пила каву і не зводила з мене очей.... 

Такс, а в мене ж дві і ще й хороші новини: перша це те що книга може перейти на щоденне оновлення, але можливо й буде раз на два дні, якось так¯\_(ツ)_/¯. А друга новина - завтра вийде глава від іншого персонажа. Так що чекаємо)))