Це була ревність?

Віола розуміла, якщо Яр не пам’ятає її, то розповідати правду дуже ризиковано, оскільки його довіра не належить їй, а Михайлу Ігоровичу Даниловичу - його батьку. Вона не знала, як діяти, тому що залишити все таким, рівноцінне байдужості до коханого чоловіка, а втрутитися туди, де заборонено - це втратити занадто важливу роботу. Їхня фірма одна з найперспективніших і високооплачуваних, аби піти влаштуватися на інше місце, коли так необхідні гроші. Сподіватися на долю те ж саме, що й потерпіти чергових невдач. Слід покладатися тільки на себе, проте занадто важко жити, коли перед тобою стоїть вибір від якого залежить подальше майбутнє.

-А ось і ви. Віоло Борисівно, я вже зачекався вас тут, - сказав чоловік, що стояв край дверей її кабінету. - Мене звати Віктор Петрович, але можна просто на ім’я. Я ваш помічник на цей тиждень. Допоможу вникнути у суть даної роботи.

-Приємно, Вікторе. Так, Ярослав Михайлович повідомив про вас. Проходьте до кабінету.

І він попрямував слід за нею.

-Дивно, що ваш кабінет сумісний з кабінетом Ярослава, - сказав він, увійшовши.

-Хіба це приміщення не було раніше вашим? - Це здивувало Віолу, на що вона різко повернулася.

-Ярослав ненавидить, коли двадцять чотири на сім, поблизу нього хтось є, або ще краще - може підслуховувати, - пояснив і додав, - одного разу, секретар прогорів на цьому. Регулярно підслуховував, чим займається директор у кабінеті з нареченою.

Слова чоловіка смутили її, проте водночас вона відчувала пекучу ревність. Віола чудово розуміла, що він міг собі дозволити проводити час з жінками, але було дуже боляче напряму в цьому переконатися.

-Я помітила ви директора називаєте на ім'я, - це теж не залишило без уваги жінку і вона вирішила перевести неприємну тему в інше русло.

-Так, ми хороші друзі з Ярославом. Спершу я працював на його батька, бувши асистентом. Звичайно, завдяки Яру, - було видно, як тепло він відгукується про друга. - Тепер я відкрив власний бізнес і більше немає потреби працювати на когось, проте на прохання друга, змушений допомогти вам.

Жінка задумалася і це запримітив Віктор, тому вирішив перервати таку ідилію, оскільки було обмаль часу.

-Отож, почнімо з ваших обов’язків, - і наступні кілька годин, вони обговорювали суто робочі моменти.

В цей час Ярослав телефонував до знайомого лікаря-невролога, що консультував його кілька років тому, коли Яр відчував незрозумілий жахливий біль в спині. Він знав, що це спричинено травмою, отриманої вслід аварії, але чоловік геть не пам’ятав причини цієї катастрофи та життя до неї. Все “до” стерлося з пам’яті, немов непотріб. Однак чому в нього відчуття, що там у минулому було дещо надто важливим? Батько розповідав багато, але враження недоговореності не покидало Ярослава.

-Так? - Почулося по ту сторону зв’язку.

-Любомир Богданович, мені потрібно з вами проконсультуватися, - попросив.

-Тебе знову турбують болі, Ярославе?

-Ні, що ви. Турбує дещо інше, але це не телефонна ромова. Я б хотів розповісти вам при зустрічі.

-Добре. Приїжджай завтра о третій в клініку, - і відключився.

Старий лікар завжди був небагатослівним і говорив лише суто по ділу. Це не зачіпало Ярослава, оскільки переважно поводиться аналогічно.

Можливо, чоловік не зможе допомогти з цією проблемою, але з його зв’язками, можна отримати направленість до хорошого спеціаліста. Затим його відвідала думка заглянути до Віоли Борисівни та поцікавитися, як проходить процес ознайомлення з роботу. Зовсім скоро відбудеться важлива зустріч з іноземними партнерами, де вона буде йому вкрай необхідна.

Підійшовши до кабінету, почув сміх. Крізь шпаринку у дверях, можна було побачити, як ті двоє п’ють разом каву та ведуть бесіду, немов давні друзі.

-І ти можеш собі повірити, як я попався тоді? Дякую Ярославу, що поговорив з батьком, а то б залишився без роботи, - і знову пролунав сміх.

Вона дивилася на друга й очі сіяли. Чомусь це викликало неприємні відчуття в грудях Ярослава. Вдихнувши глибоко повітря, він увійшов.

-Бачу вам весело, - голос звучав, немов ревниво, тому чоловік спробував вгамувати емоції.

-Так. Твій новий асистент чудо. Давно я так не сміявся, - стало видним, як Віола смутилася, що помітив Ярослав.

-Ви перебільшуєте, Вікторе, - заперечила вона.

-Здається, ми домовилися на “ти”.

Тут би могла завертітися суперечка, якби Яр не перебив їх.

-Так, Вікторе, ти перебільшуєш. Ти занадто часто смієшся, щоб казати “давно”, - чомусь Ярослав відчував необхідність насолити другові.

-Ей. Чого палиш контору. Я ж хотів на даму враження справити, а ти все нищиш, - почав обурюватися у відповідь Віктор. - А ще другом звешся, - на лиці він усміхався, а рука розмістилася у Ярослава на плечі.

-Добре, Віоло Борисівно. Думаю, на сьогодні досить з ваших бесід з Віктором. Збігайте у сусідній відділ і принесіть необхідні документи, - вона тільки хотіла попросити конкретики, як він додав, - вони знають, що саме.