Глава 2

„Если эксперимент не удался один раз, виноват эксперимент, два раза — экспериментатор, три — теория.“   

Лев Самуилович Клейн

Ранок був чудовим. Спала гарно. Я потягнулася і, взявши листок Біччі, вийшла з Дуба Всевишнього і пішла до моря. Погода сонячна, на небі ні хмаринки. Поклавши листок на землю, сіла на нього у позі лотоса і перенеслася у реальний світ, звідки закінчила свій шлях. Щоб дізнатися скільки годин, я вирішила запитати у 2 чоловіків, які стояли біля смітника і курили. Вони мене не почули, тому вирішила доторкнулися до руки одного з чоловіків. Але той озирнувся, хитнув плечима і уткнувся в телефон.

Я невидимка! Так, але спочатку підніму вон ту пляшку. Жителі мого міста почали не рано озиратися. Це означає, що пляшка сама підняла себе у повітря. Круто!

Я вирішила сходити у супермаркет, щоб скупити їжу. Але це треба зробити непомітно. А то подумають, що прийшла смерть за ними. Воно мені треба? Щоб потім ходили замучені та заїкалися? Звичайно, ні. Тому чекала, коли хтось зайде або вийде з магазину, щоб зайти. Жінка вийшла, і я швиденько зайшла. Ніхто ж не знав, що люди такі боягузи! Побачивши мене з пакетами їжі, всі чомусь швиденько всі закивали п'ятами. Чомусь поліція вирішила, що я якась фантастична істота я почали за мною ганятися. Тому швиденько забігши в будинок, я сіла в позі лотоса і перенеслася з їжею в Дуб Всевишній.

Хлопці проснулися, вони здивувалися, побачивши мене з пакетами їжі. Хоча запитань вертілось на язиках багато, юнаки вирішили спочатку поснідати, а потім розпитувати. Я все детально розказала про свої пригоди в земному світі.

Стоун, валяючись на гамаку, почесав своє волосся і сказав:

-Дівчина, що вміє телепортуватися з одного світу в інший, та ще невидимкою безплатно переносити різноманітні речі на цей багатолюдний острів. - і хлопець послав мені повітряний поцілунок. 

Мовчанку порушив Лін, який роздивлявся узари на стелі дерева. 

-У мене є план!

-Який? - підхопилися інші хлопці.

-Рано чи пізно почнуться дощі, І я думаю, що необхідно зробити дім для твоїх однокласників. - А ти Ро будеш транспортом з одного світу в інший. Треба лише купити будматеріали.

-Який ти турботливий! - промовив Ер.

-А де ми гроші дістанемо? - запитала Я.

- Ну тут я думаю проблем не виникне! - Мей підійшов до свого гамака, підняв подушку і витягнув звідси пакет з грошима.

-Ю-хуу! - Ер взяв жменю грошей і почав, як багатій, робити дощ.

-Гей! Ти що робиш? Нам ще цими грошима розплачуватися треба? - заволав Лін І кинувся збирати гроші.

-Я думаю, що сьогодні просто чудовий день, щоб зробити вилазку. - сказав Стоун.

Лін позапихав гроші в пакет, закрив його і став подалі від Ерні. А потім промовив:

- Ну на тому і вирішили!

-А коли працювати будемо? - запитала Я.

-Вночі. - промовив Лін.

-А чого не вдень? - уточнив Мей.

-По-перше, температура не така висока, а це означає, що ми не спотіємо. По-друге, по логіці всі сплять.

-Крім нас. - посміхнувся Стоун.

Лін лише кивнув в знак згоди.

-А по- третє? - запитав Ер.

-По-третє, нас ніхто не буде бачити. Якщо Ро не хоче, щоб однокласники про це знали.

Я лише хитнула головою, що я не хочу цього.

-Зранку будемо скуповувати матеріали, вдень спати, а вночі працювати.

-Оце я розумію! - Ер радісно похлопав друга по плечу. Але Лін відмахнувся від нього. Схоже на те, що Лін прив'язався до грошей.

- Але спочатку давайте погодуємо моїх однокласників. - запропонувала Я.

-Таке відчуття, ніби ми будемо годувати їх з ложечки і приказувати: "Ложечка за маму, ліжечку за папу..." - засміявся Стоун.

-Та йди ти...- я підстрибком вибігла на вулицю, хлопці з їжею за мною.

Однокласники ще спали, хоча було близько полудня. Ми не стали їх будити, тому біля кожного поклали 1,5 л сік, 4 булочок і 10 цукерок. Можете самі порахувати скільки було всього і по скільки на 75  людей. І як же без жувальних пластинок! Зубні щітку я не брала.

Як висновок: експеримент удався.