Глава 5

Праця підливає масла в лампу життя.

Д. Бемерс

Відпочивши, ми вирішили працювати далі. Звичайно, у ці дні нашого відпочинку, Я як завжди невидимкою приносила однокласникам їжу. Щоб було не так сумно ми зробили волейбольне поле на піску, попередньо закупившись сіткою і м'ячами. А також міні-пляж: лежаки, парасольки, засоби гігієни та гральні предмети. Всі були задоволені. Ми навіть в чотирьох намагалися зіграти в волейбол. Близнюки на волейболі - це ураган на планеті. Відігратися неможливо. Як не бігай і не падай!

Але на черзі в нас була ще одна будівля. Перша будівля складалася з 15 кімнат, а так як на острові курс нас ще 75 людей, це означає, що в кожній кімнаті буде по 5 істот. Зробивши з кожної кімнати по проходу, вони з'єднуватися у більшу кімнату. Де, по нашій логіці, повинні були стояти столи, стільці, посуд, І саме головне на столах - їжа. Багато їжі! Багато смачно їжі! Від цих думок аж самій їсти захотілось!

Будинок виживань - так було одноголосно названо наше перше творіння. Адже почалися дощі, тому однокласники в цей дім переселилися. В кімнатах було тепло, не жарко і не холодно. Дім з їжею ми назвали Великою Кімнатою Стравоходу.

Ми дуже здивувалися, коли побачили, що наші труди удосконалися: з'явилися двері, вікна, стіни поміцнішали, стелі потовстішали, ліжка стали нормальними, з'явилися ковдри і подушки. Зрозуміло, що допомагає Містер. Приємно, що хоча б не намагається вбити поки!

Спочатку ми зробили проходи з кімнат. І знову ці ідеально розташовані дерева. Наче почарували. Працювали як і минулого разу: вночі працюємо, трішечки дрімаємо, зранку купляємо будівельні матеріали, снідаємо і годуємо однокласників, вдень - спимо. Щоб не перевтомлювалися, ми зробивши 3 проходи за 7 днів, відпочивали 3 дня. Зробили ми цю роботу приблизно за місяць.

В один із таких вихідних я зрозуміла, що за весь цей час жодного разу не подумала про те, навіщо я на острові. І жодного разу нічого не робила, щоб його покинути. Однокласники просто кайфували. Вони не збиралися додому. Ніхто. Нікуди. Не збирався. Мої друзі теж бажання повертатися не проявляли. Цікаво, а на Землі сполошилися, коли побачили що люди позникали. Хоч не хоч, але це 80 людей. Телефонного зв'язку тут не було. Дзвони кудись без сенсу. І це було дуже дивно. Бо зазвичай мої однокласники сидять на телефонах. Та Містер цю проблему вирішив, він включив на острові мережу. Ну дякую хоча б на цьому. Та навіть без мережі однокласники фотографуватися, правда в соціальні мережі не викладували.

Але я не опускала голову. Ми не опускали голову.

Щоб зробити Велику Кімнату Стравоходу знадобилася розум, фантазія і логіка. Хтось захотів зробити кругову кімнату. На те воля Містера! А чого саме його а, а не її? У мене було таке відчуття.

Найскладніше було з стелею, проте на наступний день всередині кімнати виросли дерева ( Не можуть за ніч дерева так швидко виростити, не обійшлося без допомоги Містера), І діло пішло краще.

Стільці і столи я брала з реального світу. Чому одна я? По-перше, я невидимка, по-друге, безплатно, а, по-третє... Третє поки не придумала. Столи усі лягти важко. Тому в'язала деякі столи і стільці мотузками і з ними зникала. Медитувала у Великій Кімнаті Стравоходу. Я з'являлась, а хлопці швидко відв'язували мотузки з мене, столів і стільців і розставляли предмети по місцях. У Дубі Всевишньому з'явилися такі речі як стіл, 6 стільців, посуд, світло. Не лише завдяки нашим старанням!

Залишилося скріпити проходи з Будинком Виживань. Щоб це зробити, треба було дочекатися, коли в кімнатах нікого не буде. Не хотілося, щоб застукали. Та й взагалі щоб знали моє до цього участь. Двері, що з'єднуватися з цими переходами, складалися з листів Біччі. На наступний день вони перетворювалися у звичайні двері, у Великій Кімнаті Стравоходу з'явилася багато різної смачно їжі. Тепер мої однокласники могли нормально їсти. Також з'явилися умивальники, мило, рушники, салфетки.

Наостанок ми вирішили зробити проходи, які вели у ванну кімнату, де можна було випорожнитися і помитися. Цього разу їх було не 15, а 10. Самі туалети ми не робили, бо наступного дня з'явилися більш сучасні. Все що ми могли максимум зробити це принести відра, рожеві з квіточками - дівчатам, сині з машинками - хлопцям. І я дуже рада, що ми це не зробили. Хоча сміялися з цього  дуже довго.

Всі проходи самоудосконалися, вони стали прозорими зі скла. У всіх коридорах з'явилися вікна - зверху, зліва і справа, які автоматично відкривалися. Коли був дощ закривалися вікна зверху, лише у 1 проходу - зліва, у 15 - права, і відповідно до туалету лише у 1 проході - зліва, у 10 - справа. Всі інші вікна були завжди відкриті. Треба ж чимось дихати.

Моїм однокласникам сподобалась наша ідея. Хоча вони і не знали, що це наша. Навіщо їм лишнє знати. Але я відчувала, що настане скоро той час, коли вони самі дізнаються. Дуже все підозріло. В тому числі і моя поведінка.

3 друзів сиділи на лежаках і дивилися і як інші грають у волейбол, плавають та веселяться.

-Круто все виходить! Наче ми принци і принцеси, що за нами так доглядають. Щоб не замерзли, не вмерли від голоду і спраги, зробили дім, тепер можна помитися. - промовила Мар, яка лежала. на лежаку, і пила коктейль.

-Ти не дуже і мрій. Я впевнений, що тут діло не чисто. - сказав Антоніо.

-Та господи! Усе ж чудово! Всі задоволені! Чого ти такий серйозний? - здивувався Жека.

-От подумай, чого на острові Дуб. Його ж не повинно тут бути. Він росте в іншому кліматі. - почав пояснювати Антоніо.

- Ну і хай росте, чого ти до нього ти пристав! - промовив незадоволений Жека.

-І чого тут знаходяться ці хлопці четверо. Я точно пам'ятаю, що коли я отямився їх тут не було. - невгамовувався Антоніо. Проте згодом став і сказав, - Я цим ділом займусь. Ви зі мною?

- Наче у нас є вибір! - розгублено сказав Женя. - Я з тобою.

Мар підійшла до Антоніо, поцілувала ніжно в щоку і промовила.

-З тобою хоч на край світу! З чого почнемо?