Зіркова магія. Перша місія.

Глава 7

Выживает не самый сильный и не самый умный, а тот, кто лучше всех приспосабливается к изменениям.

Чарльз Дарвин

Сьогодні був чудовий день - день зробити щось нове, а точніше побудувати. Лін відкрив очі, всі ще спали. Чомусь Ро на ліжку не було. 

"Знову пішла шукати пригоди!" - подумав Лін і витягнув вперед руки, потягуючись на гамаку. Треба було вставати. Чомусь відчуття було дивним. Наче сьогодні повинно було щось статися. І навряд чи хороше. Але юнак не хотів гадати наперед, краще плисти далі по руслу. І краще почати з готування сніданку. Через декілька хвилин прокинулися й інші.

- Ти мене в ночі вдарив рукою по голові! - промовив Мей, потираючи лоб. 

-Слухай, я тебе не бив! Я взагалі лежав подалі від тебе! - заперечив Стоун.

-А хто тоді? Мені однозначно хтось вдарив! - Не зупинявся Мей.

Лін, готуючи гарячі бутерброди лише посміхнувся.

Ерні, чомусь навпаки почав сміятися як кінь. Близнюки спочатку не зрозуміли в чому причина, але згодом Мей зі злостю накинувся на Ера з подушкою.

- Ти чого ржеш, ідіот, мені ж боляче було! - раз-у-раз бив його Мей. Стоун за цим лише спостерігав.

- Ти уві сні розмовляв. Типу "У тебе такий красиві очі! Твоя посмішка наче у ангела! Ро, давай з'єднаємо наші тіла в одне ціле! - Ер почав тоненьким голосом дражнити Мея. 

Мей зупинився бити і густо як рак почервонів.

Стоун вирішив добити. 

-У мене виявляється брат романтик! - близнюк підійшов до брата і похлопав його по плечу.

Той лише процідив крізь зуби.

- Не чіпай мене!

У відповідь на це хлопці заржали як коні. Мей ще з червонішим обличчям вибіг з дерева.

Лін подивився на цю ситуацію і промивив:

-Негарно це вийшло! Я б на вашому місці пішов і вибачився!  

Ер зітхнув і сказав:

-Згоден! Здається ми перегнули палку! Давайте тоді приготуємо сніданок і тоді підемо вибачатися.

Мей йшов по лісу засмучений. Звичайно, хлопці його і до того дразнили. Але зустріч з Ро його змінила. Він у неї по вуха закохався. Повертаючись назад до Дуба Всевишнього юнак почув голоси, які звучали недалеко. Дуже знайомі голоси. Це були однокласники Ро. Хлопець навшпиньки підкрадався до звуку. У найближчих кущах він притих.

-Слухай, мені здається, що ловити отих хлопців, це безглузда ідея! - сказав розгублений Жека.

- Ти не розумієш всю серйозність ситуації! - почав пояснювати Антоніо. - Навіщо Ро треба четверо хлопців? Якщо не пам'ятаєш, вона і в школі майже ні з ким не дружила. На нас дивилася наче стрілець на свою майбутню добичу. Особливо на мене. Та й навіщо їй ці хлопці?

-Щоб доповнити своє сексуальне життя! - Мар посміхнулася, а потім добавила - Наче у неї і до того воно було.

Всі троє засміялися.

- Будемо брати на третій день на світанку! За цей час необхідно удосконалити свої бойові навики. Ми не знаємо настільки хлопці сильні! - твердо сказав Антоніо.

Мей в кущах лише посміхнувся. Удачі побажати їм чи що?

-Якщо ви не пам'ятаєте, то у нас є зброя. - хлопець витягнув ніж з штанів. - У нас перевага.

Жека лише добавив:

-Слухай! А чого це ми повинні цим всім займатися? Ми ж тут якби не одні?

- Це війна на виживання! Або вони нас, або ми їх. Я віддаю перевагу іншому! - Антоніо підійшов до Жеки і швидко провів ножем біля його обличчя. - Я доступно пояснюю!

-Да, все зрозуміло! Проте...

-Ніяких "але" І "проте". Це війна. І я збираюся в неї виграти. Схоже на те, що іншим на це просто без різниці. Ми ж не такі! Тож давайте виживати як уміємо і як треба! 

Хлопець протягнув руку.

- Ви зі мною?

- Так! - з викликом подивилася Мар на командира.

- Так! - промовив впевнений Жека.

Тройця підняла руки в гору і з лозунгами "Якщо битися, то лише з посмішкою!" почимчикувала геть.

"От тобі і на!" - подумав Мей. - "Здається нас хочуть з цієї гри прибрати!"

Хлопець піднявся і в рішучості пішов до Дуба. Та йти далеко не прийшлось. На зустріч до нього йшли його друзі з їжею.

-Мей, ми хотіли вибачитися! - промовив Стоун. - З нашого боку це було некрасиво.

- Так! Тому ми принесли тобі їжу! - добавив Ер.

Та сварка було вже неважливою, на горизонті маячила війна.

-На нас збираються напасти!

-Що? - в три голоси промовили друзі.

Мей детально розказав про розмову, яку він почув. Всі задумалися. Мовчанку порушив Лін.

-Я знаю, що нам робити!

Спочатку друзі вирішили поснідати. Війна війною, але краще бути сирими на шлунок. Тому коли допивалася остання чашка соку, Лін промовив:

- Ми збудуємо Повітряний будинок!

-Він що з глузду з'їхав! - тихим голосом сказав Ер.

-Давно! - піддакнули близнюки.

- Це буде будинок на дереві. Якщо Ви не побачили не кожен може на нього залізти. Я спостерігав за тими...

-Однокласниками. - закінчив Ер.

-Треба мати свою методику. А ми, як відомо, лазимо по дерева на тверду "5".

Інші кивнули.

-Тож давайте за роботу.

Цього разу хлопці вирішили не церемонитися і збудували простий будинок на декілька кімнат. Вітальня, спальня, кухня і ванна кімната. Звичайно, їм допомагав і Містер зі світлом, газом і водою та різними предметами.

Хлопці зробили Повітряний будинок за три дня. Бо на третій день повинен був початися шторм у вигляді трьох  людей - Антоніо, Жеки І Мар.

І він почався, але чомусь ближче до вечора. Хлопці тоді сиділи в Повітряному будинку і відпочивали. Аж поки не почули голоси.

-В Дубі є двері! - промовив Жека.

-Там хтось є? - запитав Антоніо.

-Нікого, пусто! - відповіла Маша. - Проте я знайшла інструменти.

Хлопці перезирнулися.

-Я забув забрати інструменти! - промовив Ер. - Ми ж звикли їх класти у схованку. Я і поклав.

-І що ж нам робити? - промовила розгублені близнюки.

-Я знаю! - сказав Ерні і встав зі своєї схованки. В руках він тримав рогатку.

Інші хлопці злорадісно посміхнулися.

- Ну я пішов! - Ер вийшов.

-Удачі! - шепотом сказали хлопці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше