Глава 12

Так кто я такой? Друг или враг? Какова моя цель, где моё место? Куда мне идти, где мне найти внутреннее равновесие? Есть лишь одно, что я знаю... Я в ловушке фальшивого выживания.

Наруто: Ураганные хроники

Чому все не так як раніше? Прокидаєшся спокійно, медитуєш, переносиш з реального світу їжу, речі, матеріали, щось з хлопцями будуєш, смієшся над їхніми жартами у вільний час, спостерігаєш за братовими бійками, дивишся за дивовижними рухами Ера, коли він робить коктейлі, кидаючи пляшки вгору.

Але сьогодні я викрадена дівчина, ув'язнена в темниці. Однокласники змінилися в гіршу сторону. Чи на них так острів вплинув, чи можливо хтось на них вплинув я не знаю.

Я закрила очі і перенеслася на Небо. Біла Зала так і сяяла білизною. Ніякої плями, жодної іншого блудного кольору.

Охоронці стояли біля екрану і перемовлялися.

-Ти впевнений, що зачарувати екран, була гарною ідеєю? - Джон показав рукою на екран.

- Слухай, рано чи пізно вона дізнається про Таємницю Оба, як не від нас, то від когось іншого. Тому відволікти її від цього ми маємо різними методами. Вона бачила, що ми досліджуємо, бачила статтю, необхідно щось робити. - пояснив Джей.

-І екран у цьому допоможе? - невпевнено промовив Джон. Джей лише кивнув. Проте коли вони почули шурхотіння і побачили Іль, то розмова вмить затихла. Не дай Боже, Зірка її почує!

Джон, потягуючи слова, ніби перший раз говорить, почав казати:

-Добрий день! - ледь не скривлюючи обличчя сказав псевдоангел. - Радий тебе бачити!

Демони це в житті не сказали б. Тільки погане, зле і неприємне. Зрозуміло, що якось приходиться викручуватися. Проте якщо ти уподібнюєшся ангелу чи людині, то ці правила можна порушити. У випадку якщо треба виконати важливу місію.

-Я так розумію, тобі невтерплячки задати нам запитання. Задавай!

Я підняла одну брову вверх. Дивні якісь вони. Всі якісь дивні. Та що це з вами всіма? Хтось мені пояснить що тут взагалі відбувається?

- Це ви мене відправили на острів Виживання?

Ангели перезирнулися.

- Слухай, ти не розумієш як усе складно... - почав Джей.

-А хто тоді мені пояснить? Ви?

Джон клацаючи на клавіатурі згодом повернувся і сказав:

- Ми не можемо відповісти на всі твої запитання, проте можемо показати. - і показав рукою на екран.

На екрані з'явилися мої однокласники і друзі.

- Ви що не лише за мною, але й за ними спостерігаєте? - вражень промовила Я.

- Ну ти крутишся біля своїх однокласників і чотирьох друзів, ми за ними наглядаємо!

Екран знову засвітився, Я подивилася на нього. Спочатку показали мене і Ліна, як Я його випадково вдарила, згодом наша розмова і як мене забрали з в'язниці. Потім незрозуміле жестикулювання Ліна з вікном, де через декілька секунд можна було побачити Ера. Згодом моє повернення і зникнення на Небо. Лін, який в шоці дивиться на пусту в'язницю. Лише він один, де Ро?

-Іди! - підштовхнула мене Джон, ну і Я пішла. Наче пройшла через поток води, хоча і не намокла. 

-Агов! Я тут! - помахала рукою  біля Ліна. Але той мене не чув, І тут бац, він пройшов крізь мене. Я що невидимка? Схоже на те, що хлопець проснувся недавно, бо заспані очі ще не повністю проснулися. Він з відкритими і повним жахом очима продивлявся кімнату. Минула я зникла, за те теперішня буде, але привид.

Хвилини тягнулися повільно. Згодом прийшов Антоніо, роздивившись приміщення той побачив лише Ліна.

-Вставай! -кивнув розгніваний Антоніо.

Лін покорився. Командир підійшов до мого друга, взяв його за барки, поволі до стінки, однією рукою зловив шию, що юнак аж скрикнув. Ну все, повернуся назад, влаштую головному веселе життя. Магічні сили то в мене є.

Антоніо підняв хлопця угору і тримаючи другу руку біля обличчя, закричав:

-Де Ро?

-Не знаю!

Звичайно Антоніо знав, де Ро. Але навіщо видавати всім свої секрети і плани. Тоді він з усієї сили стукнув Ліна головою по стінці, на якій виступила кров. Бідолашний сповз вниз. Згодом повернувся до своєї жертви, знову підняв її у повітря і спокійно заговорив.

-Я питаю ще раз де Ро?

- Та не знаю я, чесна слово. Була, а потім зникла.

Антоніо відштовхнув юнака вбік.

-Ти же знаєш де вона! Я бачив, як ви з нею розмовляли.

- Ми нічого з нею...- подивився у ту сторону, де я стояла, незамітно мені здивовано підморгнув і продовжив:

-Я не знаю, де вона. Ті і якби знав все одно не розказав. - промовив друг і знову підморгнув. Він мене що, бачить?

З цими словами Антоніо схопив хлопця за шкірки і виволік його з в'язниці.

У коридорі він побачив Жеку.

-Допоможеш? - у відповідь той лише кивнув. І вже вдвох вони потягли хлопця в інше приміщення - Кімнату тортур. Я пішла слідом за ними. Та схоже на те, що мене бачив тільки Лін.

Кімната тортур виявлялася червоно-чорною, з багатьма поличками, на яких лежали гострі ножі, мечі, пістолети і всяке таке.

Ліна поставили силоміць на коліна, перед тим зав'язавши ззаду руки мотузками. Антоніо пройшовся рядами, І згодом взяв ніж і різко кинув в мішень. Прямо в яблучко. З Ліном надіюсь такого робити не будуть. Командир підійшов і поставив до горла ніж. На шкірі виступили крапельки крові.

Я відступила назад і закрила очі. Але згодом відкрила. Антоніо бавився з ножем, як з дитиною. То накидався на Ліна і ранив його, то відходив від нього. Згодом до нього приєдналася Мар і теж залишила повідомлення на шкірі юнака.

Я не витримала цих тортур і закричала:

- Ви що з глузду з'їхали? Калічити життя Ліну? Хочете щоб він помер?

Всі повернулися на мій голос. Лін кивнув мені в знак подяки, витягнув з пазухи червону кнопку і щосили на неї натискув. Не знаю, що це за кнопка, але схоже на те, що вона нас з Ліном врятує. Зачекайте, а це не кнопка від бомби?

Друзі сиділи в Повітряному Будинку і розмірковували. Проте згодом почули піпікання зі сторони Дуба Всевишнього.

-План вже виконується. Таймер - дві хвилини. Тепер треба зрозуміти, де саме знаходиться Лін та Ро. - сказав Мей.