Глава 18

Мне трудно верить словам. Предпочитаю верить поступкам.

Эльчин Сафарли "Мне тебя обещали"

Жека

Я почав замислюватися над сенсом життя. Якщо сюди був відправлений ангел в образі красивої дівчини, то була на це причина. Чомусь демони її хотіли вбити. Не пояснюючи свої наміри, вони і нас до своєї брудної гри залучили. Але я не хотів, мене навіть не запитали чого хочу. 

Я відкрив очі. Новий день. Вчора я поговорив з Ером. Не знаю чим це все закінчиться, але хочеться щоб щасливо для нас. Хлопець він розумний. Думаю, що порозмовляє з своїми друзями і ті щось разом да і вирішать. І звичайно попередять Ро. В цій грі вона найважливіша пішка, може навіть козир. Головний.

Вчора ми з Мар спокійно не поговорили. Бо був Антоніо. Я не знаю, як він на це зреагує. Тому сьогодні проснувся разом з сонцем. Витягнувши руки, потягнувся. Думаю день буде гарним. Навспіх перекусивши, згодом вийшов на вулицю.

Погода була гарною, я б навіть сказав прекрасною. Сонце гріло, але не припікало, білі хмари показали по небу і як пір'їнки розліталися по ньому. Тільки дмухни! Я спробував, але нічого не вийшло. Зробивши легеньку зарядку, вирішив пробігтися по острову в подобі вовка. Всі спали, тому самотність була мені лише в радість. Близько через пів-години я почув голоси, а згодом побачив Ера з хлопцями, які розмовляли.

-Ей, Жеко, йди сюди! - я почув голос Ерні. Ох, надіюсь мені ті інші троє не наб'ють! Я з Ером ледве впорався. І то він зламав мені 4 ребра, один палець на нозі і ліве плече. Добре, що можу швидко регенуватися.

Я як вовк і підійшов.

-А чого в тебе на спині одяг закріплений? - здивувалися близнюки. Схоже те, що Ер їм вже все розказав.

-Коли перетворюєшся у вовка, то одяг, який на тобі є, рветься. Тому я й ношу, щоб у будь-який момент можна було перевдягнутися в нього вже будучи людиною. - пояснив Я. У мене на спині був рюкзачок і прив'язані кросівки до нього.

-Розумно!

-Ер, ти мене кликав. Щось хотів?

- Так. Тільки перетворися назад. А то незвично спілкуватися не з Жекою, а вовком.

-Я мигом. - зайшовши в кущі, з мене злізла шерсть, і ось уже не вовк, а людина. Швиденько перевдягнувшись, я повернувся назад. Лін протягнув мені червоний пластиковий стакан з вином.

Хлопці були зосереджені і серйозні. Видно говорили про нашу з Ером розмову. 

-Скажи, оті демони ні словом не обмовилися про те, навіщо їм треба Ро?

-Нічого не сказали. 

-Дивно все це. Таке відчуття що у них з дівчиною якісь рахунки.

-Мені нічого не казали. Можете поговорити з Мар. Вона зазвичай з ними говорить. Типу може їх викликати.

--А де зараз Мар? - запитав Ерні.

-Напевно спить. Може вже проснулася. По-чесному не знаю.

-Зараз 7 година ранку. - Лін подивився на годинник. - Можна пошукати у Великій Кімнаті Стравоходу.

-Де, де? - Господи, хто придумав цю назву?

-Там де ви їсте, типу як їдальня. - пояснив Стоун.

-Там де завжди повнісінько їжі, і яка плавно переходить у ванні кімнати. - добавив Мей.

Ах ну да, це ж хлопці будували. Логічно, що вони назвали своє творіння якась нестандартно. 

-Пішли, а то шлунок вже влаштував істерику. - заканючив Мей.

-І що ж він робить? - запитав Ер.

-Б'ється об стінку і голосно матюкається. Типу "Подавайте вже щось пожрати!"

-На, поїж травинку! - Стоун протягнув йому зірвану зелену траву.

-Слухай, я не корова. Я не травоїдний, а всеїдний. - хлопець відвів протягнуту руку брата від себе.

- Ну так правильно всеїдний. Значить і траву теж їси. - Стоун почав запихувати йому в рот вирвану їжу. 

-Фу! -почав випльовуватися Мей. - Сам їж, раз подобається.

- От і з'їм! - і запихнув собі траву в рот. Я вражено подивився на братів. Ер і Лін теж стояли в шоці. Мей аж скривився.

-Ненормальний! - лише промовив Мей.

-Я твій брат!

- Господи, і за що мені таке нещастя на голову звалилося!

-Гей, ти за мене старший лише на 3 хвилини! 

Я посміхнувся. Так за розмовами і дійшли до їдальні або Великої Кімнати Стравоходу.

-Я так розумію, ви ж не тільки до цього приміщення назву придумали? - запитав Я.

- Ну да. - промовив Мей. - Там, де ви спите, то Будинок Виживань. А ванна кімната, то ванна кімната.

-А ми від чого там виживаємо?

- Ну це назва взагалі прийшла випадково. В основному виживав Стоун, бо своїми жартами він міг роздратувати будь-кого. - пояснив Ер.

-Жартівник знайшовся! - промовив Стоун.

- Ну ви теж красені! Своїми пранками ледве нас з Ліном і Ро не вбили. Хоча більш на, ніж Ро.

Близнята задоволено посміхнулися.

-Пранконуті! - добавив Лін. - Я вже боюся засипати, бо мені вже сни з вашими пранками сняться.

- Та ну! - здивувалися брати.

В їдальні була лише Мар. Вона одиноко сиділа за столом і снідала.

-Дайте угадаю, ви хочете поговорити про демонів. - дівчина повернулася до нас. Тоді вона сиділа спиною.

-А як ти дізналася?

-Читаю думки.

-А, точно.

Ми всі набрали їжу і сіли до дівчини.

- Так що ви хочете знати?

-Скажи, ти коли зв'язувалися з демонами, нічого дивно не чула від них? - запитав Ер.

-Вони постійно говорили про Таємницю Оба. Що це я без поняття. - Мар пояснила. - Ще про порушення законів Пекла, точніше одного. І постійно про Ро.

-А жо ро По? - промовив Мей з набитим ротом.

-Що, що? - Мар з нерозумінням подивилася на хлопця.

-Секундочку! - промовив Стоун. І послухавши Мея згодом промовив. - Мій брат питає, що говорили про Ро.

-Хмм. - задумалася Мар. - Щось про те, що її взагалі не повинно існувати, типу що тут все неправильно. І її маму не можна знайти.

- Так вона ж сама казала, що батьки зникли, як тільки Ро виповнилося 5 років.

-То її ангели провідники. Типу няні. Вони не зачали Ро. А де справжні батьки отут я вже не знаю. Про це нічого демони не казали. А ви хочете про все їй розказати?

-Хочемо, але не знаємо як вона після вчорашнього дня. Ще випадково підпалить своєю магією. - промовив Лін.