Розділ 6

̶  Золотко, ти якась дивна останнім часом. Мовчазна, сумна, нікуди не ходиш. Що з тобою? — запитала мама Діану. Сьогодні вона постановила нарешті розговорити доньку, за якою вже кілька тижнів помічала тривожні зміни. Та все не вдавалося порозмовляти.

̶  А... Та, ні... Все нормально. — відповіла. Щиро посміхнулася. Вже три дні від Валерія була тиша, тож вона почала заспокоюватися і знову не захотіла розказувати мамі про цю проблему.

  Перед тим дівчина витримала справжню війну. В школі довго не втихали балачки про її гарячі «подвиги», багато осуджували, були такі, що й заздрили. А дехто з хлопців, взявши приклад з інтернет друга, почали теж чіплятися до Діани. Коли вона видалила Дубенка з друзів, він обманом проник знову під іменем її однокласниці. Вона знову видалила.

   Тоді «друг» просто почав писати їй вже не електронні повідомлення, а листи на папері. Діана знаходила кілька таких в своїй поштовій скриньці.

  Переконалася, що Дубенко знає про неї набагато більше, ніж вона думала. Явно стежив за кожним її кроком. Бо своєї адреси вона ніде не вказувала. Від цього дівчина мало з розуму не сходила. Зовсім перестала ходити кудись сама. Постійно просила когось з подруг, щоб забирали її, аби піти разом до школи. А вигулювати пса, Діана попросила сусідського хлопчину, пообіцявши йому цукерки.

  Валерій далі зворушливо запевняв у коханні, просив про зустріч. Діана не відповіла. І, на диво, послання від одержимого залицяльника припинилися. Вже три дні нічого.

  Однокласниця Наталя висловила здогадку, що, можливо, йому набридло і нарешті відчепиться. Діана вхопилася за цю думку, як за рятівне коло, аби хоч трохи заспокоїтися. Бо дійшло до того, що вона вже не могла ні вчитися, ні гуляти, нічого нормально робити. Страх змішаний з якимись іще незрозумілими почуттями буквально вводили школярку у якийсь емоційний і розумовий ступор.

  Найгірше, що не знала, на що саме здатний той хлопець. Не хотілося вірити, що він може бути агресивним. Своїми постійними компліменти і запевненням в коханні «друг» розтоплював серце Діани. Геть заплуталася. Попри пекучий страх перед можливим нападом, якась частина дівчини відчайдушно хотіла вірити, що Валерій хороший, справді любить. Просто трохи перегинає палку, не вміє контролювати свої почуття. Ревнує, бо дуже боїться втратити її.

   Її настрій почав нагадувати гойдалку. То вниз, то вгору. Це помічали в школі і, звісно, мама.

̶  Дорогенька, будь ласка, розкажи мені. Я ж бачу, останнім часом ти сама не своя. Навіть Тузю не хочеш вигулювати. А ти ж його так любиш. Що таке?

  Дівчина вже наважилася все розповісти мамі. Та, як на зло, в той момент до неї подзвонили з роботи, якась термінова справа. Діана пішла в свою кімнату. Довго сиділа, гладила собаку і думала. Переглядала ті листи від Валерія. В них є якесь особливе тепло, що магнітом притягує ніжне дівоче серце.

  Піймала себе на думці, що їй дуже не вистачає того, що кожного дня отримувала від шанувальника: запевнень у її винятковості, красивих компліментів, того відчуття, що вона так сильно потрібна йому. Настільки, що готовий на різні крайнощі, аби привернути і утримати її увагу.

  Завтра починаються зимові канікули. Так хочеться ще сьогодні погуляти, потішитися сніжком, що недавно випав. Діана глянула на годинник, лише четверта година пополудні. Ще не так скоро стемніє. Може піти на вулицю самій? Вигуляти собаку, показати мамі, що в неї усе гаразд. Хай не хвилюється. Так і зробила.

  Налаштувала себе, що вже все буде добре. Дуже зраділа, що змогла нарешті взяти під контроль свою паніку і якийсь час спокійно гуляла неподалік від рідної багатоповерхівки. Легенький морозець, сніжок поскрипує під ногами. Супер.

  Потім випадково зустріла знайомого хлопця з сусіднього будинку. Колись ходили з ним на танці, ще в молодших класах. Але потім, коли бачилися, то завжди приязно теревенили.

  Колишній партнер по бальних танцях, Андрій, досить милий, жартівливий хлопець. А останнім часом погарнішав. Став навіть значно вищий зростом, ніж Діана, хоч лише на один рік старший за неї.

  Розговорилися. Доки Тузя на довгому повідку крутився довкола, молоді люди весело теревенили про школу, канікули, різне. Дівчина не помітила, як собака замотав шнур довкола її ніг. Хотіла зробити крок, щоб вже йти додому, а ноги спутані, юнка несподівано шубовснула просто на втоптаний сніг.

  Засміялися. Андрій взявся рятувати. Подав руку, підтримуючи за плечі, поміг встати. Навіть трохи струсив з дівчини сніг. Виплуталася з повідка. Жартома насварила спаніеля за таку халепу. Щиро подякувала хлопцеві за допомогу і подалася додому.

  Біля під’їзду Діана побачила незнайоме авто. Старий чорний Опель. З нього вийшов якийсь невисокий молодик, якого, здається, ніколи раніше не бачила. Наблизився до дівчини. Тихо, але з притиском сказав:

̶  Сідай в машину, якщо не хочеш, щоб завтра тіло того шмаркача, з яким щойно стояла, знайшли десь в лісі.

̶  Що? — дівчина завмерла на місці.

̶  Ти чула. Сідай в машину. Треба поговорити. — неголосно, але категорично повторив незнайомець в чорній балоновій куртці з капюшоном. На очах темні окуляри.

̶  Хто ви? Що вам треба? — налякано забелькотіла Діана. Серце закалатало, як дурне. Розглянулася довкола, оцінюючи можливість втечі. На вході до під’їзду кодовий замок. Якщо він побіжить за нею, вона не встигне відчинити двері і зачинити назад. Ох... Що робити?