ГЛАВА 6

Та що ж так не щастить-то? Чого їм всім не спиться?! Прохідний двір якийсь!

Ну хоч не дракон. Точніше, дракон, та не принц!

Я собі виходила! Нікого не чіпала! Зі своїм заплічним мішечком з сукнями... Ну гаразд, великим таким мішком. Але ж не краденим! Тобто офіційно. Мій відбиток у

Вільгелінни тепер є. Не зовсім мій, виконуючий обов'язки мого, швидше за все. Загалом, все за правилами, і це головне!

А тут – вони! Чотири загребущі руки хапають безневинну дівчину і тягнуть кудись у темний куточок.

І якби ж то це був Аалз! Йому я завжди з радістю прощу багаторукість. Так ні ж, їх двоє! А будь на моєму місці справжня служниця, вже весь Мерсоль вереском пробудила б!

А до речі...

Згадавши, що я і є справжня, вирішую-таки верескнути. Парочка тягне вже не настільки впевнено, з сумнівом пригальмовує, дозволяючи мені себе розглянути.

Охоронці! У чорно-зеленій формі драконячої варти. Але при цьому один з них людина!

І як тільки мене засікли?!

– Д`лорд Скайлер наказав знайти зеленооку служницю, – повідомляє той, що дракон.

– Навіщо? – лякаюся, намагаюся повернути назад.

– Що ви тут робили? – встряє людина, обличчя у нього м'якіше.

– Речі забирала, – відповідаю, для наочності струснувши мішком на плечі.

– Вночі, – дракон не зводиться з мене підозрілого погляду.

– То ж вдень ​​гостей влаштовували, не встигла!

– А вчора?

– Затрималася.

– Довідка є? – запитує чоловік.

– А як же, – киваю, простягаю йому листочок, котрий про всяк випадок захопила у Вільгелінни зі столу.

Хлопець схиляється над ним, вивчаючи. Я, звичайно, за зразком оформила, але хтозна... Починаю нервувати.

Це ж треба було так зацікавити головне драконисько! Схоже, тепер доведеться довго свій справжній вигляд вигулювати. Добре хоч не залишилося тих, хто міг би мене впізнати. Ну, окрім Аалза і ще парочки настільки ж древніх створінь.

Схиляюся до паперу разом з хлопчиною, намагаючись збагнути, чи все вірно підігнала. Я ж не економка, врешті-решт, тонкощів не знаю! Мене взагалі тут п'ятдесят років не було!

Бувало прокинешся і мало не заново мову з правописом вчиш! Змінюється ж.

Раптом відчуваю ворушіння в області корсета...

І не будь я тисячею років під прокляттям загартована, неодмінно вдруге всолодила б слух двох телепнів праведним дівочим вереском!

– А що це ти тут ховаєш?

Вже не знаю, на що натякає дракон: чи на скляночку, чи на мої приховані за тим самим корсетом дівочі принади. Але руку тягне абсолютно безпардонно!

Ще й пляшечка небезпечно нахиляється, того й гляди вислизне.

– Безсоромний! – обурююся, змахую рукою – і по нахабній драконячій фізіономії! З усією душею.

Від несподіванки відсахується, я шмигаю за людину, і там, під прикриттям широкої спини, непомітно вилучаю флакончик з небезпечного місця. Стискаю в долоні.

– Не займай дівчину! – заступається за мене хлопець, повертаючи папір. – Д'лорд просив знайти – ось іди і доклади йому. А руки не розпускай.

Ух ти ж мій хороший! Люблю таких хлопчиків.

– Дякую, – бубоню, поклавши йому руки на плечі. Торкаюся волоссям шиї, притискаючись нібито від страху. На чоловіків завжди чудово діє.

– Все добре, не бійся, – він накриває мою руку долонею, трохи обернувшись.

– Як звуть? – похмуро запитує дракон.

– Ані Ліллоу, – відповідає мій рятівник, який, вочевидь, дуже ретельно вивчив папір.

Кивнувши, дракон кидає на нас переповнений презирством погляд.

– Ось йди і розкажи, – відгукується.

– Я постережу.

– Джейк Фальті, – відрізає дракон, втупившись на товариша по службі холодним уважним поглядом. – Повідомте лорда Скайлера. Це наказ.

Він що, вище за рангом? Придивляюся. Нашивок на грудях у вигляді драконівських очей дійсно більше... ех.

– Є, – похмуро віддає честь Джейк, окинувши дракона не менш холодним поглядом. Розгортається і направляється в сторону драконівського кодла.

І що ж мені робити?

Машинально стискаю в руці пляшечку. А що, як...

Не настоявся, звичайно. І взагалі ні до чого мені зайві залицяльники. Але, дракон, сам напросився!

Як би так непомітно його окропити? Судячи з того, як подивився на мене, непомітно не вийде.

Швидким жестом скрутивши ковпачок за спиною, плескаю йому в обличчя, намагаючись не виплеснути все. Не для нього готувала, з жабом пояснювалася!

Охоронець хапає мене за руку, відчувши підставу. Але раптом губи його розтягуються, а погляд блаженно розфокусується. Дракон принюхується і видає патетично:

– О хто ти, дівча диво-вроди?

Вогненні феї! Я щось переплутала? Він перетворився на ельфа?

– Очей, черева насолода! – продовжує.

– Е-е-е... не треба черева, – задкую про всяк випадок. – Я не смачна!

– Як ти подумала таке! Життя без забридке! – ображається в найкращих почуттях чоловік.

Про всяк випадок нюхаю склянку. Нічого особливого. Може, той жаб був зіпсованим?

Це ж якщо і головні дракони почнуть з віршами за мною бігати... ні вже, дякую! Дозу явно слід зменшити.

Заглядаю нашвидку всередину – половина є, для моїх потреб повинно вистачити. Якщо мені і далі не будуть зустрічатися і нариватися на ласку плазуни.

– Почекай мене тут, солодкий, – шепочу, провівши рукою по його щоці.

– О дівчино прекрасна, королево моя ясна! Закон ваше слово, кохання промова! – ловить мою руку, торкається губами долоні.

Ох, сподіваюся, до завтра це вивітриться. Охоронець-римоплет точно приверне чиюсь увагу.

Вручаю йому видану серед речей ганчірочку, як носову хустку. Заодно і мішок – важкий, зараза!

– Посторожи, – прошу.

І мчу за Джейком, поки він не дістався до Райнара.

– Стривай! – наганяю охоронця в тому місці, де шепотілися наг з нагайною. Але зараз тут нікого, крім нас.

– Ані? – хмуриться той.