Зіткнення неминуче

Глава 4

Прокинувшись, Наталя довго лежала з закритими очима, прислухаючись до своїх відчуттів. Вона прокинулася в обіймах колеги, який всього кілька годин тому цілував її на цьому ж ліжку, цілував ніжно та солодко... Наталя готова була розцілувати його за те, що не навіть не натякав на більше, хоча, мабуть, в неї не стало б сил зупинити його. А їй це було ой як знайомо... Причому навіть наявність чоловіка не зупиняла особливо наполегливих. А вже без чоловіка стало взагалі не під силу. Всі особи так званої сильної статі чомусь різко вирішили, що вона тепер легка здобич і ласий шматочок.

Наталя тихо зітхнула і потерлася щокою об плече Андрія. Йому вдалося привернути її увагу та зачеити щось глибоко в її душі. Але чи достатньо цього для чогось більшого? Та й чи готова вона до цього більшого?

Знову зітхнувши, Наталя встала з ліжка, завбачливо натягнувши футболку нижче. Хоча довжина начебто і так пристойна... Озирнувшись на сплячого Андрія, Наталя вийшла зі спальні і попрямувала на кухню. Треба приготувати сніданок, зварити каву, одягнутися, врешті-решт! Але чомусь Наталя в розгубленості зупинилася посеред кухні, не знаючи, за що взятися. Нарешті вона дістала з холодильника пакет соку і налила повну склянку. Сівши біля вікна, Наталя дивилася на сонне місто, що поступово прокидалося. В голові крутилися різні думки. Що вона скаже Андрію? Як повинна поводити себе з ним після вчорашнього поцілунку? І чому взагалі дозволила йому все це? Подумки Наталя відповіла сама собі: «Тому що ти цього хотіла». Вона різко поставила склянку на підвіконня, ледь не розхлюпавши сік. Наталя злилася на саму себе. Це хвилинне божевілля, посилене страхом перед грозою, завело її в такі нетрі, що тепер і не виберешся... Хоча можна просто зробити вигляд, що нічого не було. А якщо і було, то не більше ніж хвилина божевілля. Зараз вони поснідають, і він піде. Піде, наче нічого й не було. Завтра вони зустрінуться на планерці, він знову сяде поруч. Все буде як завжди. Вони просто колеги, не більше.

Наталя, тихенько застогнавши, закрила обличчя долонями. Кому вона брехала ?! Андрій зробив для неї цієї ночі більше, ніж чоловік за все життя! Він подумав про неї, приїхав до неї посеред ночі просто тому, що знав - вона боїться грози і вона вдома сама. І вже цим вчинком він перекреслив все, що вона до цього знала або думала про нього. Наталя немов побачила його з іншого боку. І це їй, здається, починає подобатися. Наталя прикрила очі, відганяючи мару. Яка ж дурість... Вона вже не в тому віці, щоб закохуватися.

Різко вставши, Наталя швидко допила холодний сік, помила склянку і пішла в душ. Їй хотілося розслабитися і не думати ні про що. Але в голові все одно билася одна думка: скоро все закінчиться. Андрій піде, і все буде так, як було до цього.

Вимкнувши воду і закривши всі баночки з ароматними гелями і шампунями, Наталя накинула улюблене домашнє плаття-сорочку і, на ходу витираючи волосся, вийшла з ванної. Не дивлячись навкруги, вона повернула було до кухні, але раптом наштовхнулася на чиїсь груди.

- Доброго ранку. - Андрій впіймав її в свої обійми.

- Доброго - Наталя виринула з-під рушника і злегка зашарілася, зрозумівши, що постала перед ним не в найкращому вигляді. Просте плаття, голова немов мокрий дикобраз, ні грама макіяжу... Не зовсім те, що він звик бачити, як і інші їхні колеги. Наталя завжди ретельно стежила за зовнішністю, за тим, як виглядає, і для неї з'явитися перед людьми без макіяжу означало повне фіаско. Вона не в тому віці, щоб дозволяти собі таку розкіш. І одразу ж Наталя зловила себе на думці, що занадто часто повторює собі цю фразу про вік, немов якусь мантру, немов табу, що заважає їй жити і тисне на серце важким вантажем.

Андрій з посмішкою дивився на неї, немов знаючи, про що вона думає. З кінчиків її волосся падали на підлогу і на його руки крапельки води, і така ж крапелька була на її щоці. Не витримавши, Андрій потягнувся поцілувати її. Але Наталя ухилилася і спробувала вирватися з його рук. Але не на того натрапила. Рятуючи одну щоку, вона мимоволі підставила Андрію іншу, чим той одразу ж скористався. І Наталя затихла в його руках, завмерла, відчуваючи, як його губи ніжно торкаються її щоки.

Андрій відчув її відчуженість і відсторонився, втім, не випускаючи її зі своїх обіймів.

- Щось не так? - тихо запитав він.

- Все не так. - Наталя, зітхнувши вивільнилася з його рук і пройшла на кухню, жбурнувши рушник на табуретку. Андрій пішов за нею. Наталя зупинилася біля вікна.

- Андрію Анатолійовичу, я вам дуже вдячна за те, що ви прийшли. - Почала вона і здригнулася, відчувши його руки на своїх плечах. - Правда. Мені дуже приємна ваша турбота. Але, думаю, вам все час іти. Не вважайте за грубість, але мені здається, вам варто повернутися додому.

- Наталіє Олександрівно, але ж ви зараз говорите не те, що думаєте? - в голосі Андрія почулося легке напруження.

- Я завжди кажу лише те, що я думаю. - Вона різко повернулася, вивільнившись з його рук, і подивилася йому в очі. - Ви загралися. Я загралася. Краще припинити це зараз, поки ми обидва не пошкодували.

Андрій мовчки дивився на неї. Так само мовчки він розвернувся і вийшов. Наталя чула, як він шукав свій телефон, потім взувався в коридорі... Вона завмерла в очікуванні, коли ж закриються вхідні двері, але замість цього в коридорі почулися швидкі кроки, і Андрій увірвався на кухню.

- За прогнозом на сьогодні обіцяють грозу. Навіть дві, - повідомив він. Наталя прикрила очі і повільно видихнула. Спокійно, тільки спокійно... Андрій підійшов до неї. Наталя відкрила очі. Він стояв навпроти неї. Занадто близько. Небезпечно близько.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше