3

Олег

Наступного дня Олег все ж пішов до  СТО, яке і рекомендував той Коля. Це був цілий комплекс з ремонту вантажних і легкових автомобілів, а також фур і причепів до них.

Тут було з десяток боксів і в кожному щось робили. Навіть дві мийки було на території. Машин було безліч. Одні на СТО інші звідти. Такий собі міні затор.

— Доброго дня, – промовив Олег, зайшовши в перший же бокс. – З ким можна поспілкуватись на рахунок роботи?

— Механік? – промовив чоловік з вусами та потягся до кишені промаслених штанів. – Хлопці перекур, новенький прийшов.

— Так, я від Колі.

— А, зрозуміло, ну тоді дивись, зараз вийдеш, повернеш на право, і потім прямо. Дійдеш якраз до адмінбудівлі. Там з Володимировичем поговориш і дізнаєшся деталі. – і він запалив, видно було, що справи йдуть аж занадто добре, хлопці просто не встигали.

Знайшовши таки адмінбудівлю, а це був двоповерховий будинок для керівництва колишньої «Сільгосптехніки». Навіть вивіска ще висіла, хоча нижче вже була нова «Автолюкс». Олег зайшов в середину.

Всередині вже було все відремонтовано на сучасний лад. Звичайний собі офіс з натяжною стелею, яких тисячі в Києві та інших містах.

Прямо по коридору знайшовся кабінет директора «Щербина В. В директор СТО АВТОЛЮКС» було на табличці.

Олег постукав, та зайшов.

— Доброго дня, я стосовно роботи.

— А, так, проходьте, ким плануєте працювати?

— Ну взагалі, за освітою автомеханік, – Олег поліз у теку з документами, та почав їх виймати.

— О це добре, ато Петрович мене вже задовбав, вічно йому чогось не вистачає, то інструменту, то рук, то розуму. Коли зможеш приступити до роботи?

— Та хоч завтра.

— О, тоді це добре, бо дійсно запара нині. Зайди ось в сусідні двері, там відділ кадрів, оформляйся і виходь завтра.

Олег попрощався і пішов туди, куди направив директор. Тут сиділа панянка „бальзаківського” віку, швидко взяла документи відксерила,  поставила штам у трудовій, побажала хорошої праці й пішла далі розкладати свій пасьянс.