7

Олег

Наступного дня Олег йшов на роботу, як радісний слон, і могло здатися, що він знайшов роботу мрії, тому такий радий. Але насправді Аня таки повідомила йому чудову новину, він мав стати батьком. І добре, що він погодився піти на цю роботу, бо інакше б вона нервувала б і сварилася. А їй нині не можна.

Робота була не сказати, що геть чудова, але Олегу не звикати, знову ж таки по професії, тому нічого нового. Він справлявся. Колектив був хорошим, платили вчасно і на хліб не тільки з маслом вистачало.

Тож хоч і не відразу, все ж видалив свій профіль з сайту, де можна було знайти провідника. І зажив собі мирним життям. Аня його балувала домашньою їжею, а він її просто балував.

Іноді брав відгул, коли дружині потрібно було до лікарні й особливо на УЗД. Він з нетерпінням тупцяв під дверима кабінету.

— Ну хто там у нас, не томи, – ледь не підстрибував він.
— Мужайтеся таточку у вас двійня. – мовила лікарка, – Але на жаль стать дітей не відома, заховалися вони, тож буде вам сюрприз.
— Оце так сюрприз, – очі чоловіка аж світилися від щастя. – Моє ж ти сонечко, – і він підняв свою дружину на руки, але акуратно і ніжно поцілував її в уста.

Час збігав швидко і животик Ані збільшувався кожного дня. Олег метушився, то зі списком бігав до аптеки, то по супермаркету, бо ж вагітних ще ті смаки. То їй оселедця з зіферинкою, то ананаса... Я думаю ви в курсі, що це таке, а як не в курсі то ще  побачите, чи відчуєте. Що кому дано.

Так спливли ті девʼять місяців і Олег став вже справжнім татом. Два маленьких янголятка Саша і Маша.

Як годиться татко вирішив проставиться на роботі. Благо в грудні великого напливу автівок не було.

— Ну вітаємо тебе, татусь, – підняв чарочку Петрович, – додасться тобі тепер трохи клопоту. Але ж діти то квіти життя.
— Точно квіти, – усміхнувся Максим, – А в нашого Олега відразу букет. – всі дружно засміялися.

Так потроху в дружній компанії, та ще й з градусом, розмови перетекли трохи в інше русло. Згадали новини і якийсь там новий вірус. Знову китайці ходять в масці. Підкололи Максима, який часто замовляв щось на Алі.

— Давай ще нам завези той вірус зі своїми цяцьками.
— Та він же на пластмасі не живе, – не вгавав Макс, – Тим більше все і так з Китаю, я просто беру дешевше, тільки чекаю довго, особливо нині, тож точно здохне той вірус.

І ніхто не знав, що той вірус зʼявився не спроста. В Олега задзвонив телефон і він відійшов від компанії.

— Алє.
— Привіт, це Микита.
— Який Микита? – не зразу зрозумів вже дещо захмелілий Олег.
— Колишній клієнт, ледве тебе знайшов. Ти що нині не займаєшся сталкінгом, чи перебрався на іншу платформу?
— А... Зрозумів, вибач, я трохи тут святкую батьківство.
— Що ж вітання і від мене, але є справа.
— Яка справа?
— Треба терміново до «Дуги»
— О, не можу обіцяти, я тут трохи перестав ходити туди. Сімʼя і те се...
— Але нам по любому треба. Давай при зустрічі розповім подробиці.
— Добре, бувай.

Тепер йому, ще говорити з Анютою, хоча, ні. Спочатку поговорити потрібно з Микитою, хоча останній був стурбований і переконливий, але... Так знову але, давненько його не було.