Зустріч у Місті легенд

Глава 6

Вона цілий день думала про слова, якими  достойно привітати жінку, у якої деякий час працювала. То була витончена та вимоглива жінка, її аби як не привітаєш. Дівчина під час роботи з нею багато чого навчилась в світі спілкування з людьми, стилю, манери спілкування та гарного смаку. 

Які слова підібрати, щоб було щиро і достойно, треба подумати. До півдня  зовсім звелася, нічого на думку не йшло. 

 В роботі  щось не виходило, складалося шкереберть, не за планом, вибивало з колії. Одні консультації відмінялися. На співбесіду ніхто не прийшов і не попередив про це. Відношення з часом у місцевих жителів дратували нестерпно. Як так можна: призначити зустріч і не попередити, що не прийдеш або запізнишся?

Перерва. Час відпочити та розвантажити мозок. "О, ні! Хто там? Можу я відпочити без дзвінків?"

  • Привіт! Сьогодні  ми їдемо до мене.
  • Що? - "Дозрів? Зірки склалися, як треба?"
  • Що чула. Я два рази   говорити не буду. -  в його голосі  відчувалася напруга.

  Жінка роздивлялися широке біле підвіконня маленького вікна, зробленого на місці колишнього аварійного виходу.

  • Тільки мене потім  потрібно відвезти додому. - погляд блукав по зеленій стіні,  повертався до зеленого пластикового горщика на підвіконні. “Посаджу тут м'яту, буде у мене своя”.
  • Тоді таксі, без супроводу- голос був ще трохи відсторонений.

"Да, люба. Маячня якась. На таксі, як… не дуже приємне відчуття. Але ночувати я хочу вдома. Що ж робити? Це ж не він один хоче цієї зустрічі. Мда…"

  • Мигалок не треба, -  з нервовою посмішкою відповіла вона.

Було трохи образливо через таксі. Але ж то був її вибір. Співбесідник явно розслабився після згоди. Вони ще з поговорили трохи і домовились ввечері після роботи зв'язатися.

***

Виходячи з кабінету після останнього заняття, жінка не прослідкувала за маленьким бешкетником, який  почав  вмикати-вимикати світло.  Віддала дитину мамі, дала рекомендації по роботі вдома. Зайшла назад до кабінету за сумочкою і виявила, що світло  в кабінеті не вимикається. Кілька безрезультатних  спроб. Світло не вимикалося.

 Вона була збентежена так і  не придуманим привітанням,  обмірковуванням  вбрання  на вечір і тою дурною пропозицією з таксі. А тут ще і вимикач.

Мозок лихорадочно працював.  Але придумати нічого розумного не виходило. Зателефонувала директорці. 

  • Привіт! У мене вимикач не вимикається. Пам'ятаєш, у нас вже так було? Що тоді робили?
  • Тоді знеживлювали все світло. А подзвони майстру, який нам тут все робив. Є номер?
  • Ні немає.
  • Зараз кину.
  • Дякую.

Мда, перший форс-мажор, а вона до "мами" біжить. Не встигла дівчина набрати майстра,  як задзвонив телефон.  Він. 

  • Привіт у мене на роботі зламався вимикач, зараз телефоную майстру, потім тебе наберу. Добре? - Дуже швидко, майже скоромовкою.
  • Добре. - відключився від зв'язку.
  • Так, я зрозумів. Я зможу приїхати не раніше, ніж через 40 хвилин, -  це вже майстер.

Серце  впало вниз, у підвал. Що ж робити?

  • Зачекайте, у вас  у  вугловій кімнаті є щиток. Підійдіть до нього. - вона пройшла до кімнати і побачила білу коробку на стіні, - відкрийте. - відкрила дверцята, яких раніше не помічала і побачила купу важільців. - Бачите ричажки? В першому ряду не чіпайте. А в другому  обережно опускайте їх по одному і дивиться, чи погасне світло.

 Руки тремтіли, серце калатало. Страшно було дуже! Правда на побачення хотілось більше.  Вона вже і вбрання вигадала. “А якщо мене вдарить струмом? І знайдуть вранці тут моє тіло? Навіть відчинити ніхто не зможе. І кішка вдома голодна.” Більш за все було жалко голодну кішку. Тремтячі руки дуже обережно опускали пластикові важільки. Вона швидко забирала від них руки і одразу бігла до кабінету подивитись, як там справи. Потім розчаровано обережно піднімала назад. Перший, другий, третій, четвертий, п'ятий. Підіймалась паніка та відчай.

  • О! Є! Вимкнувся! - вона щасливо майже прокричала це майстру в трубку. -  Коли ви зможете приїхати відремонтувати його?
  • Завтра я у відрядженні, зможу приїхати післязавтра. Поки що будете вимикати, як сьогодні, з щитка.
  • Добре! Дякую велике! До побачення.
  • Я можу звільнитися за півтори години. - йому.
  • Це дуже довго. Раніше?
  • Сорок хвилин. Не раніше. Але я голодна, тоді мене треба нагодувати.

Почали тремтіти руки і голос від перенапруги. Набігали сльози.

  • Добре, але я нічого не встигну приготувати. Треба буде де щось замовити, що швидко готується.
  • Я згодна навіть на піцу! -  смачну вона  віднайшла недавно. В один з тих днів, коли не було натхнення щось готувати. Їжа виявилась смачною зі свіжими помідорами та рукколою. І тісто тоненьке.

***




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше