Зустріч у Місті легенд

Глава 15

Внизу  було видно  тир, в якому можна постріляти з лука.

- Підемо спробуємо? – хитрий погляд на неї.

На нього піднялися очі, сповнені захоплення та обожнювання.

- Так! Я вже давно мріяла постріляти з лука!

- Яка ти меркантильна!

- Що є, то є! - її сміх, як завжди, лунав голосно на весь внутрішній двір і досягав, мабуть, цього самого тіру. 

- Добрий день, у вас можна постріляти?

- Так, звісно.- їм посміхалась приємна дівчина-інструктор.

- Іди ти перша.- жінка віддала своєму супутникові сумочку, капелюх та окуляри і пройшла за дівчиною до стенду з луками та амуніцією.

- Ось це надягайте на ліву руку. Так, давайте вам допоможу. Це  на праву. Перевірте, чи вам зручно.

- А навіщо це все?

- Щоб вас не поранила тятива або стріла.

 Лук  виявився на подив важкою та не дуже зручною конструкцією

- Так, і що з ним робити?

- Налаштовуєтесь так, - інструктор поправила поставу, - стаєте на дві ноги боком, руки ось так ліва і ось так права. Дивитесь  прямісінько в мішень, направляйте туди стрілу,  натягуєте тятиву  і потім відпускаєте.

 Це все було дуже легко сказати. Дівчина сміялася, намагаючись виконувати поради інструктора. Не зачепити себе луком та випустити стрілу хоча б вірному напрямку. Перша  відлетіла кудись навіть вбік від солом'яної споруди, на якій причепили мішень.

- Так, давайте другу спробуємо.

- Може, не треба. Я тут зараз кого-небудь вб'ю з необережності. - почуватися дурою було не дуже приємно, тому вона намагалася принаймні жартувати.

- Спробуйте, у вас все вийде! Я вам допоможу.

Рука так. Ця рука сюди. Стрілу взяти ось так. Як натягнула, цілитися, відпустити. Цілилася вона так собі, але стріла хоча би влучила в солом'яний куб зверху мішені.

- Ну, я, взагалі, молодець! Хоча  б туди попала. - з іронією коментувала жінка свою спробу.

-  У вас є ще одна спроба,

- Може, вийде щось цікаве. Робін Гудом мені точно не  бути!

  Третя стріла влучила в нижчий краєчок мішені.

- Це не мої дротики. Важко. – мішень з дротиками висіла в її новій спальні навпроти дзеркала і були засобом релаксу та відпочинку.

- Іди подивися! Я тебе тут фотографував.

- Ого! Який ти молодець! Дякую тобі! Це так приємно! Я навіть не подумала!

- Обереш собі, що сподобається. Я тобі надішлю Вайбером.

- Дякую-дякую-дякую.

 Вона дивилася на свої фото у рожевій сукні із луком. На  фотографіях це виглядало досить непогано. Він простягнув їй телефона.

-  Пофоткай мене.

 Дуже зосереджено, намагаючись все правильно зробити з першого  разу, чоловік врахував всі її помилки і зайняв позицію з луком.  Він одразу зміг виставити правильно руки, ретельно поцілився, на відміну від неї, зосередився, не поспішаючи відпускати стрілу одразу. Дівчині сподобалося бути кореспондентом. Репортажну  зйомку вона вела з різних ракурсів. Ззаду. Збоку. Ось він одягає амуніцію, де йому допомагає інструктор. Ось він вже сам стоїть і цілиться.

- Ого! Ти поцілив у саму середину! Зачекай, не витягай! Я  сфотографую.

 Вона пробігла до мішені, в саму середину якої влучила його стріла. Зробила декілька кадрів з різних ракурсів. Він дивно поглянув на неї і продовжував свою справу.

- Все одно, ніхто не повірить. Скажуть, що спеціально увіткнув. - Не дуже весело прокоментував її дії.

- Ну то й що? - щиро здивувалася вона - ми ж знаємо, що це правда! - вона дуже щільно підійшла до нього та поцілувала свого героя. І, так, знов зробила це на очах інших людей! Інструктор делікатно стояла осторонь та посміхалася цьому діалогу.

- А це у вас тут можна ходити тільки стріляти або ви ще вчите?

- Ми вчимо, у нас школа.

- А  дайте візитівку, будь ласка.

 Інструктор дала різнокольоровий клаптик картону з назвою та контактами школи та розкладом заняття.

- Я давно мріяла навчитися стріляти з лука! Дякую тобі! - її вдячність супроводжувалася ще одним поцілунком.

-  От яка ти корисна! -  Нарешті, він вийшов зі свого задумливо стану і повернувся до доброго гумору.

- Рушаймо далі!

 Він повів її сходами нагору, крізь парк, нічого не пояснюючи.  Дуже хотілося на дзвіницю, але дівчина навіть не намагалась йому про це  нагадувати.

Закінчився парк, вийшли на проїжджу частину вулиці. Щільно до високого забору пролягав шлях завширшки з один крок. Тротуар розширився і привів до жовтої з білим дзвіниці.

Вкотре за сьогодні на чоловіка повернулися сповнені обожнювання очі. Дзвіниця! Він  привів її до дзвіниці! Запам’ятав, почув, зробив! Вона про себе гірко посміхнулася. Колись вона загадувала бажання на одного чоловіка, що якщо він відведе її в печери, то  вони одружаться й будуть жити довго і щасливо. Ані печер, ані того чоловіка вже давно. На іншого загадувала «довго і щасливо», якщо вони разом підіймуться на саму високу позицію його міста. Пропозиція піднятися від нього була, але вони тоді не встигли цього зробити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше