Карта скарбів. Сарайчик біля річки. Знахідка у скриньці.

 Дочитавши сторінки, Ріклі пішла до бабусі. Її цікавило одне питання.

— Бабуся, на даний час у світі існують пірати? — узявши пиріжок з плити, — запитала дівчинка.

— Ні, — відповіла Алі. — Не існують, це вигадані персонажі, при тому дуже злі та погані.

— Я згодна з Алі, але може колись і були, — мовила бабуся.

— Тобто про них пишуть книги, аби читати та захоплюватись пригодами яких не існує? — в її голосі прозвучав смуток.

— Я так зрозуміла, ти читаєш щось подібне?

— Так, це моя мрія, і я не хочу вірити в те, що вона не здійсниться.

— Ріклі, ну ти як маленька, — підійшовши до неї, — сказала Алі. — Годі говорити маячню, краще пішли домальовувати пейзаж, якщо хочеш то і корабель намалюєш.

Ріклі в цей час втратила надію. І справді, годі вже, дочитаю книгу і не буду надумувати собі. Все ж таки скоро кінець історії.

Дівчатка вийшли на подвір'я і побачили діда, який копав яму.

— А для чого це тобі? — запитала Ріклі.

— Та труби погнили, треба нові поставити, хочете домогти? — копавши лопатою, відповів дідусь.

— Ні, ми йдемо малювати.

Йшовши Ріклі звернула увагу на гору із землі, яку викопав дід, зверху щось було. Схоже на клаптик паперу.

— Алі, ти йди, я забула свій пензлик на кухні.

— Гаразд.

Поки дід був зайнятий своєю справою, Ріклі тихенько обійшла та витягнула папір з землі.

— Ой, фу, він мокрий та бридкий.

Струсивши його, Ріклі розвернула і побачила на папері те, про що вона не могла і уявити. Це була карта скарбів. Яка прямісінько вела через річку на самий острів.

— І що тепер вони мені скажуть?

На карті були намальовані червоні рисочки, це були кроки від і до. Пальми, пісок, річка чи море і той самий червоний хрест, але поруч з ним був знак питання, та написано: ' стерижись'.