Маті

І тут він вимовив чистою російською мовою: «Їдьте негайно - туди, куди вас на мотоциклі доставить Дімітріс, не чекайте нікого - ви не зможете виїхати, на дорогах затори, а часу обмаль!»

Він вимкнув мобілку і подивився на Оленку.

- Чому ти не сказав, що знаєш російську? - єдине, що Оленка видавила з себе, відповідно перейшла на «ти».

- А хіба ти росіянка? Ти ж казала, що українка?

- Так, але я знаю російську - моя мама з Росії. Я вчила і російську, і українську, добре володію обома мовами.

- Дивно - стверджують, що на Україні російська мова не потрібна, - зітхнув водій і продовжував: - Я російську в Албанії вивчив - багато років тому починав торгувати в кіоску поруч з російським готелем, отже, російська – моя третя рідна мова після грецької та албанської. Зараз потрібні ті, хто знає російську - в лісі на горі пожежа, а вітер стрімкий, буквально через годину-другу вогонь добереться до Марафону і Маті! Друзі працюють там на тартаку, а інші - зі мною біля Коринфа, в Кінеті, де пожежа вже давно розгорілася. Вони попросили мене під'їхати в Маті, щоб допомогти, бо там вкрай небезпечно. Але туристи не розуміють, що залишатися не можна, натомість треба швидко виїжджати!

Оленка слухала зі здриганням серця і гострим небажанням вірити, що незнайомець каже правду. Може, перебільшив? Корінфія, Кінета - це ж вирій, оспіваний ще в давнину, коли був заснований древній Коринф! Де сонечко потопає на заході у м'яких хвилях затоки, а воду можна пити просто з крану - вона не тільки безпечна, а й цілюща! Де камера не встигає клацати красиві види зарослих соснами гір на тлі сходу і заходу, а по дорозі перед тобою раз у раз відкриваються дивовижні гірські монастирі і церкви - як вони змогли так міцно на століття угніздитись на скелях? Там найсмачніші оливки й оливкова олія в усій Елладі! (Хоча Атакіс запевнив, що на Евіі оливкова олія найсмачніша) Така краса – і в пожежі ???

- Деякі мої друзі вже переносять на собі маленьких дітей, а у кого є мотоцикли - відвозять їх у безпечне місце, до пристані - там корабель чекає, - продовжував водій, а Оленка слухала і не вірила своїм вухам. - Зараз на вагу життя - знання мови! Хто знає англійську, вже з самого ранку обходить вілли і просить туристів виїжджати, але моїм друзям не особливо довіряють, думають - приїде пожежна команда і якось влаштується! Тому я їду зараз в Маті, щоб поговорити зі школярами з літнього табору і російськими туристами, які не знають ані слова англійською.

І тут Оленка зрозуміла, до чого був її сон в літаку:

- Поїдемо разом! Я знаю і російську, і німецьку, і англійську ...

- Далі можеш не продовжувати - ми їдемо в порт і ти сідаєш ... до речі, на який корабель тобі треба?

- У Мармарі, - образилася Оленка, що незнайомець не сприйняв її пропозицію.

- Я власноруч куплю тобі квиток!

- Ні, я сама ... Скажи, як тебе звати?

- Костас. А тебе?

- Елені.

- Ти є на фейсбуці?

- Так, але там я просто - Еллада!

- Еллада?

- Прізвище у мене складне і довге - Драгоманова, Олена Драгоманова. Тому для друзів я просто - Еллада!

- Добре. Я направлю тобі запит в друзі, а ти напишеш, як допливла до Мармарі, добре?

- Звісно! А ти ... відповіси? - Оленці не хотілося вірити, що вони розлучаються з Костасом назавжди.

- Відповім, - пообіцяв Костас і зупинився. Тільки зараз він відпустив Оленкину руку. «Пора виходити з машини», - не без жалю подумала Оленка. Їй так хотілося залишитися в цих надійних руках!

До кас - не проштовхнутися, але Костас миттю повернувся, простягнувши їй квитка:

- Швидко йди, пароплав відпливає за 10 хвилин!

Оленка вистрибнула з машини - благо, сумка невелика. Вже на ходу обернулася, перекривши шлях машині Костаса, який здивовано висунувся із віконця автівки. Оленка дістала з маленької сумочки пакетик, який багато років тому подарував їй в метро загадковий незнайомець, і простягнула оберіг Костасу.

- Що це? - здивувався він.

- Святиня. Вона мені багато разів допомагала - нехай же допоможе і тобі!

Костас вийшов з машини і обійняв Оленку, притиснувши її худенькі плечики до своїх – міцних і мускулистих.

- Спасибі! - в його очах блиснула сльоза. Він підтягнув рукав курточки, знявши з зап'ястя чотки, на місці яких оголився грубий глибокий шрам:

- Подарунок тобі - може, колись згадаєш мене ще? Чотки - від Святого Єфрема!

- Неа-Макрійского?

- Так! - на ходу випалив Костас і миттю завів машину знову.

Пароплав відчалив. Чим далі він відпливав від берега, тим яскравіше виднівся ком диму на горі і заграва пожежі в Мати ... неземному куточку нашої роздертою землі! Де з самого ранку щебечуть птахи в соснових заростях, доглянуті вілли хизуються перед цікавими туристами оригінальної витіюватій куванням огорож, за якими розквітають дивовижні рослини - величезні квіти, пальми, апельсини і лимони ... Повітря кришталевої чистоти! Чути шурхіт кожної хвоїнки, яка, здається, даремно намагається розрізати цю ідилію ... А як було приємно прогулятися в Маті вечорами! Всі вулиці - асфальтовані, біля кожної вілли - своє, унікальне, неповторне освітлення! Кружляють нічні метелики і ти поринаєш у мрії і спогади… Одного разу Оленка так замріялася, що не помітила, як заблукала далеко в гори, і незнайомий водій фури довіз її до готелю, який виявився зовсім не близько!

Коли вітер з моря, баранці піднімаються на морі мальовничій піною - запановує приємна прохолода, але якщо вітер із суші - в Маті нестерпна спека. І так з травня по вересень. Чи не тут палахкотить та заграва пожежі, яка видно навіть з моря?

Оленка згадала слова свого тата, що об'їздив раніше весь Радянський Союз, героя-учасника ліквідації аварії на ЧАЕС: «Хвойний ліс згоряє в лічені секунди - навіть пожежники не завжди встигають ...»

Вона не хотіла вірити, що зараз в Маті вийде саме так. Невже немає пожежників? Руді спеціалізовані вертольоти раз у раз літають над Грецією! Ні-ні, повинні загасити, обов'язково впораються! Є ж і добровольці, які завжди прийдуть на допомогу.