Світло, відблиски і морок

Бідні батьки і досі на собі всі тягнуть, поки Міхель з Тетяною «думають про майбутнє».

Оленка поглянула на себе у величезне дзеркало в передпокої  - намисто сліпуче відблискувало. У її бабусі було схоже, судячи з однієї вцілілої фотографії. Шкода, що вона здала свою спадщину у Торсин під час голодомору в обмін на маленький мішечок гречки, а тільки через багато років дізналася подальшу долю фамільної коштовності в останній день свого земного життя ...

Бабуся померла в день народження її вірної подруги - доньки старого комуніста, яка навмисно одягла ТЕ САМЕ (!) намисто і промовила: «Мої батьки – шляхетного походження, хіба ти не знала?» Судячи з описів очевидців, наступної миті бабуся, яка витримала війну, голодомор і післявоєнний безлад, впала мертвою. А тато на її похованні кілька разів просив цю «нерозлучну подругу» не повторювати вкотре свій родовід, «що походить корінням від стародавніх Рюриковичів».

Недарма ж Оленка два роки тому готова була навіть на літак запізнитися, щоб купити  в Афінському аеропорту майже таке намисто: без дорогоцінних каменів і золота, тільки перли, але яке схоже виконання і стилістика!

Сумно зітхнувши, Оленка зняла намисто, потім сукню, погасила світло. Місяць заглядав у вікно, намагаючись краще розгледіти намистові перли, ледве-ледве торкаючись відблисків, зазираючи на Оленкині кучері. Задушлива, моторошна ніч! І вітер, здається - незмінний сильний суховій! Скільки йому ще треба спопеляє землю?

Стоп, хіба ще є земля, яка дарує плоди, милує око квітами, пашіє  зеленню? Навкруги скрізь- саме пил і попіл, і дихати вже немає чим! Шлях у всіх один, який веде у темну нескінченність, оточену повним безлюддям. Блукай собі і не озирайся, вціліти вже нічому – залишилось тільки каміння, пісок, тщент! Оленка все життя йшла однією-єдиною можливою дорогою без права вибору, спотикаючись, задихаючись, ледве тримаючись на ногах, перемагаючи біль і втому, насилу вгадуючи напрямок в напівтемряві.

Раптом вона відчула, що впала прямо в тліюче вугілля. Обернулася – це ж пропалені втщерт корчі! Скільки таких іще пасток попереду, що заважають врятуватися? Оленка розлютилася і смикнула корчі на себе - виявилося, це не деревне вугілля, а шматок спаленої огорожі, повністю вкритий попелом. Оленка дмухнула на нього і розглянула прикрасу на спаленому паркані - ковану квітку! Оленка знову потерла попіл - побачила іншу квітку, трохи меншу. Дбайливо притримуючи огорожу, підняла її вище - квіти заблищали! Значить, скоро ранок? Ніч - це не назавжди? І сонце зійде обов'язково, навіть якщо зараз, в цю хвилину, ми його не бачимо! Оленка озирнулася - дійсно, сонячний промінь вже блиснув і зазвучала мелодія ... "When the smoke is going down"!

Птахи невгамовно цокотіли в саду, намагаючись перекричати ноти пісні. Цікаво, звідки вона звучить рано-вранці?

Оленка остаточно прокинулася, але мелодія не припинялася. Ривком схопила мобільник - виявляється, їй дзвонять! Так, вона намагалася видалити "When the smoke is going down" вчора з плеєра, але дзвінок для нових абонентів не поміняла: Hello! Хто наярює в таку рань? Що трапилося???

- Доброго ранку, Олена! Впізнала мене? - жіночий голос в трубці лунав хвацько-інтригуюче.

- Не дуже, - невдоволено пробурчала Оленка.

- Це Марина, ми з тобою вчилися в університеті, згадала нарешті? - продовжував все той же бадьорий голос.

- Здрастуй, Марина, - мляво прошипіла Оленка.

- Тут така справа - моя донька на бюджетний не поступила, їй вчора ввечері запропонували іншу групу, але треба доздати німецьку. Ти не могла б допомогти нам як репетитор? Залишилося всього декілька днів, питання - горить, а ти, наскільки я пам'ятаю, завжди брала підробітки?

«Знову -« горить »? У всіх все горить - іспити, житло, близькі люди ?! » - подумала Оленка. Але практика підказувала: якщо вимкнути слухавку, Марина подзвонить ще. Незважаючи на вартість міжнародного зв'язку, спробувала їй пояснити:

- Подивися, будь ласка, оголошення ...

- Репетитори в таку спекотну пору працюють тільки з підготовленими дітьми! Ти зрозумій - моя дівчинка дуже талановита, сприйнятлива, чутлива, вона займалася і танцями, і співом, і малюванням - як же я могла її ще й німецькою мовою мучити? А ти, я знаю, всім допомагала навіть в неможливих випадках, тому що в тебе грошей бракувало, - голос Марини набув артистичного тремтіння.

І тут Оленка істерично заіржав, почувши про «жарку пору», «потребувала» і «сприйнятливу чутливу дівчинку»:

- Зрозумій, Марина: я не потребую твоїх грошей і перебуваю за межами України.

- А, так ти до Німеччини поїхала? Заміж вийшла? А діти є? - бомбардувала питаннями Марина.

- Ти хотіла запитати, чи беру я для дітей репетиторів? Відповім - "ні"! А тобі і доньці щиро бажаю удачі, - Оленка нарешті поклала трубку.

"When the smoke is going down" ... «Якщо світло розвіяло морок» ... Нехай же звучить ця мелодія! Добре, що не вирубила її остаточно з памяті мобільного! Навіщо чути атакуючі питання з давнього минулого часу? Їх варто забути назавжди!

Оленка вперше в житті подякувала Богові за амнезію - результат побоїв в далекій молодості. Як же це здорово - відмовитися від минулого з нескінченним  болем і турботами, а думати тільки про сьогодення! Про те, що сонечко ось-ось зійде над містом, що птахи щебечуть в саду, духмяніють туя і спаржа, а вітер боязко грає пелюстками троянд. Очікують гостей мальовнича тераса з пальмовою алеєю, оливковий сад внизу біля самого входу в готель і ласкаві хвилі. І нехай назавжди піде в минуле той університет з вічними пошуками роботи і Чорнобильським вітром!

На вулиці пролунало чиєсь гикання. "Напевно, якийсь фанат повертається з футбольного матчу?" - подумала Оленка. Їй часто доводилося чути такі вигуки біля стадіону "Олімпійський", якщо приходила в найближчий супермаркет за покупками під час матчу. А тут вона - на батьківщині Олімпійських ігор, фанати не дадуть про це забути.