Таємниці Софії

Софія, можливо, наведе довідки, але ... як така цікавість (не просто заради ввічливості) відіб'ється на сім'ї Костаса? Чи не влаштовуватиме його дружина «сцени ревнощів»? Навряд чи вона розцінить Оленкин прояв почуттів як «чисто дружній». Та й сама Оленка вже встигла усвідомити: Костас живе в її серці не просто як друг ...

- Зимислилася? - Софія ледве доторкнулась Оленкиного ліктя.

- Так, пусте... А де тут креми? - Оленка перевела тему розмови.

- О, є «Секрети Афродіти» і не тільки! - зраділа Георгія.

- Що, гель у подарунок до крему? - уточнила Оленка

- Так, до кремів для очей надамо оливковий гель для обличчя у подарунок - тримай! - Георгія спритно спакувала креми й туфлі.

- Ну, ти задоволена? - запитала Оленку Софія вже в автівці, коли попрощалися з Георгією і попрямували до порту.

- Навіть очам своїм не вірю, а ще менше - відчуттям: такі туфлі класні, натуральні й майстерно зроблені!

- Ото ж бо - приїжджай частіше! І не ображайся, що запропонувала розрахуватися замість тебе - просто хотіла зробити тобі подарунок. Пробач мене, - напружено видавила Софія останню фразу.

- За що? - ошелешено запитала Оленка.

- За те, що думала про тебе погано, хоча Філіп розповідав про тебе тільки найкраще, - Софія нервово кермувала на повороті. - Я знаю багатьох чоловіків з України - дуже гарні люди й працівники! Ось у Георгії 2 вантажника - з України, з Донецької області. А жінки, - Софія нервово потягла цигарку, - де ж вони працюють? - Софія підняла брови понад окулярами.

- У нас дійсно важко знайти роботу, - зітхнула Оленка.

- Тому займаються сексом, щоб платили? - відверто запитала Софія.

- На жаль, таких випадків багато. Без сексу можна знайти тільки примітивну роботу, або, навпаки, дуже складну! І не тільки в професіях на кшалт «масажистка», «співачка» або «секретарка», - Оленка пригадала, скільки неоднозначних жартів на тему своєї професії їй довелося вислухати. - Щоб стати кандидаткою наук або директоркою фірми, наприклад, доводиться приносити різні жертви, але про це воліють мовчати. Скільки жінок чогось «досягли в житті» ... насправді - завдяки або чоловікові, або батькові, або коханцеві. Останні частенько говорять, що «самі всього досягли».

- Але комусь доводиться платити за ці досягнення, чи не так? - Софія знову пильно подивилася на Оленку крізь окуляри і продовжувала розмову:

- Ми маємо одну хворобу на все життя - це Міхель. Начебто нам його підмінили при народженні! - відчайдушно вигукнула вона.

«Швидше за все, це так, - згадувала Оленка, наскільки Міхель не схожий ані на Софію, ані на Такіса. - Але що ж вдієш? Назад час не повернеш! І немає такої процедури, щоб сина визнати «не-сином», якщо одного разу він ним уже став ». Софія оповідала далі:

 - Ще в Палестині, будучи підлітком, він запаморочив голову юній дівчині - вона буквально по п'ятах за ним бігала. Не знаю, що там трапилося, але зненацька її знайшли мертвою! Ні, Міхель її, звичайно, не вбивав, але, - Софія проковтнув сльозу, - її мама прийшла і прокляла нашу сім'ю! Ми вирішили швидко виїжджати в Елладу, не гаючи часу на зайві розмірковування - нам тоді здавалося, що в Елладі на нас не будуть так косо дивитися, як в Палестині, і життя налагодиться! Але, - Софія знову змахнула сльози, - загинув наш син!

- Як? - зніяковіла Оленка, знаючи, що Міхель живий-здоровий.

- Габріель, - зітхнула Софія. - Мій старший син, моя гордість, надія і підтримка! Він змалечку мені допомагав ... тільки-но говорити навчився, а вже питав: «Мамо, можна я двір підмету? Мамочка, ти дозволиш мені вимити твій улюблений сервіз? » - Софія заплакала, але швидко приборкала емоції. - Габріель передчував свою смерть ... Ти уявляєш, його кохана дівчина вийшла заміж за іншого, і мій син помер миттєво, в розквіті сил, нібито згорів ... Чи то від образи, чи то від слів матері дівчини-палестинки , яка в Михеля закохалася! Кажуть, материнські прокльони, якщо вони справедливі, то завжди збуваються ... Зізнаюся, для мене Габріель завжди живий - я не вірю, що його немає ... І тобі я послала помилково фото Габріеля - він старший за Михеля і дуже красивий, правда ? - Софія посміхнулася крізь сльози. - Був ... Чому ж краса не може існувати на цій землі? Чому ж вона згорає, перетворюючись на попіл? - вона нервово скинула золу цигарки у вікно. Оленка мовчки поклала їй руку на плече - що ж тут скажеш? Софія промовляла далі, користуючись тим, що Оленка не перебивала її:

- Думали, приїдемо на Кріт - розпочнемо нове життя! Готель побудували, воліли б навіки там залишитися! Я орхідеї вирощувала, Такіс ​​прекрасно рибалив і готував їжу. А яка там чиста вода поблизу Ретімно! Адже ти була на Кріті? - Оленка кивнула. Софія продовжувала розповідь:

- Крабів - повно, більше, ніж туристів! А тут на тобі - наступна дівчина Михеля, з України, начебто йшлося про весілля - принаймні, ми з Такісом так думали. Вона регулярно до нашого готелю приїжджала, хоча ніде не працювала. Ми за неї гарантійні листи в посольство писали - тоді ще візовий режим був. Вона нам казала, що вчиться! Ми чекали, чекали - адже навчання колись має завершуватися, чи не так?

«Ні, у нас навчання ніколи не закінчується - спочатку школа, потім - ВНЗ, потім - аспірантура, потім - докторантура, всюди - плати гроші і вічно навчайся! І ніхто тебе з цього зачарованого кола не випустить - це те ж саме, що лікарю відмовитися від пацієнта, який сплачує гроші – ту чи іншу болячку лікар обов'язково знайде, адже пацієнти - це кури, що несуть золоті яйця. Начебто пивнушки-наливайки , які завжди раді алкоголікам - це ж їхній постійний контингент! Так і навчання - свого роду наркотик: спробуй, злізь з нього! Хоча правильно кажуть у Греції: «Παν μετρον αριστον» - «Все добре в міру» Яку нісенітницю кажуть на Україні: «Уміті - за плечима не носити». Один рюкзак з книжками чого вартий - Оленка запам'ятала ще по школі! Може, знання як такі за плечима не носиш, а в душі? А в голові? Ти думаєш не своїми думками, а чужими, нехай дуже шанованих людей, але тим не менше - це не твої думки, і для тебе хід міркування великих вчених може бути вельми не актуальний, якщо не сказати - «згубний» ... Так навіщо ж каструвати свій мозок заради того, щоб замість нього вставити собі чужий? Щоб життя жорсткіше всього провчило тих, хто любив навчатися! Це називається «освітою» ... Скільки дітей приймають наркотики перед олімпіадами - не тільки спортивними, але й математичними, наприклад? І заради чого - заради вимпела? Адже в наступному році - вже нові герої, а ти - не факт, що знайдеш роботу зі своїм торішнім вимпелом! Технології швидко застарівають, а твої знання завжди або майже завжди будуть «принижувати гідність» потенційного роботодавця, інтелект якого рідко здіймається понад тарілкою в дорогій ресторації, де він любить «поважати себе» ... Навіщо ж «освіта» - така необхідна, але нікому не потрібна? Раніше молоду людину вчили в школах і ВУЗах приймати ОБРАЗ Божий, а тепер вчать «до самого майбутнього» йти краєм прірви незрозуміло з чим за плечима, замість того, щоб цю прірву разом перестрибнути? Який образ вимальовується – чи НЕ безглуздий, чи не скотський? Ні, перестрибнути прірву тобі не дозволять - адже ПРІРВА В МАЙБУТНЄ є відчутним сьогоденним ДЖЕРЕЛОМ ДОХОДУ не тільки для ВНЗ! А чи не краще просто займатися реальною справою, освоювати ремесло, аніж вчити чужі й непридатні, а найчастіше - шкідливі поняття, що не застерігають від прірви, а навпаки, тихо й непомітно підводять до неї? » - билося в голові в Оленки. Але навряд чи варто ділитися з Софією - у неї свої думки, свій чималий біль.