Зустрілись два береги

Промінь і заграва

- Ставропулос, - кивнула Марія.

- Що, його друга вже прооперували? - здивувався Янніс.

- Так, він вже відійшов від наркозу і запитав про Костаса, назвавши нарешті його прізвище. Але поки що обнадіяти нема чим, бо невідомо, як підуть справи далі, - зітхнула Марія, злякано зиркнувши на Оленку, шкодуючи про видану інформацію. - А ось за піцу спасибі - віддам її дівчатам з хірургії, їм сьогодні довелося попотіти! - вона помітно відвертала Оленкину увагу.

- Хочете спанакопіту? - Оленка раптово згадала про згорток у валізці, дбайливо переданий Такісом.

- Чесно кажучи, я сильно зголодніла, - посміхнулася Марія, продовжуючи: - Як тільки з'являться новини про Костаса - я повідомлю, ти ж у Янніса в друзях на Фейсбуці? 

- Головне - ми з вами друзі по суті! А на Фейсбуці теж відповім на його запит, як тільки повернуся до Києва, - Оленка витерла останню сльозу.

- У неї смартфона немає, уявляєш? Вона подорожує з кнопковим телефоном, а по Фейсбуку спілкується з дому в Києві, зі старого комп'ютера, - Янніс розвів руками і схопив Оленчину сумку, звільнену від спанакопіти: - Маріє, люба, нам з Елені час їхати - ми ще в аеропорт повинні встигнути, - Янніс і Марія обнялися на прощання.

Оленка в пориві подяки теж міцно притиснула до себе маленьку юну медсестру, яка подарувала їй сьогоднішню зустріч і ... надію! І тут Оленка помітила пам'ятник - невеличкий меморіал із сірого каменя. Підійшла, навела об'єктив ... «Королева Ольга», - прочитала вона.

- Російська княгиня Ольга заснувала цю лікарню, - пояснив Янніс. - Вона все життя допомагала хворим, пораненим, радо приймала  гостей із Росії, навіть дуже бідних, хоча була дружиною грецького імператора Георга! Чоловік, звичайно ж, був незадоволений, але Ольга наполягала: «Мені огидно їсти декілька разів на день різноманітні страви, коли люди вмирають з голоду. Мені бридко наряджатись - єдиний колір, відповідний для земного життя, це - чорний! » Ми її називали Королевою всіх еллінів. Ольга повернулася до Росії, коли Георга вбили в 1913 році, і допомагала у шпиталях під час Першої світової війни. До речі, цей шпиталь на ті часи був найпрогресивнішим.

- Він і тепер - найкрасивіший! Сфотографуй мене, будь ласка, на тлі фасаду, і тую захопи, - Оленка простягнула Яннісу свою стареньку фотокамеру, ховаючи заплакані очі під сонцезахисними окулярами.

 - Дай Бог, щоб цей знімок у лікарні був для тебе останнім, - доречно зауважив Янніс, натискаючи кнопочку. - Тую захопити в кадр не зміг, і на фотографії вона однак не дасть аромату ... Поїхали мерщій, бачиш - сонце вже за горою! - він стрибнув на мотоцикл, підтягуючи Оленчину сумку.

- Зачекай-но ... даси мені на мить свого смартфону? - схопилася Оленка.

- Ти справді хочеш запізнитися на літак! - вирвалося у Янніса, однак  винагородив Оленку своїм «трактором».

- «Костас Ставропулос» - ввела вона у пошуковий рядок… але скільки ж їх тут!

- Шукаєш свого Костаса на Фейсбуці? Хіба ти не бачила, в якому він стані? - мало не закричав Янніс. - І можливо, він взагалі іншим ім'ям там назвався - наприклад, Вангеліс Карадзанос! До речі, тобі подобаються його тексти?

Оленка кивнула, згадавши, як вони із Костасом слухали по дорозі пісню «Я хочу бути!». Тим часом на екрані смартфона зявилась світлина з Фейсбуку - найрідніші блакитні очі, розвіяні світлі кучері, відкрита посмішка. Оленка швидко направила Костасу запит у друзі і мало не зомліла, побачивши на його сторінці репост кліпу "And you my love» - з Річардом Гіром і Джулією Робертс у фільмі «Красуня». Скільки разів вона переглядала вдома цей аматорський кліп, а зараз помітила, як Костас схожий на Річарда Гіра! Тільки очі у Костаса блакитні ... і м'язи міцніші - фізична праця далась взнаки. Хто звик працювати за двох, тому складно знайти свою другу половинку - хіба що четвертувавши самого себе.

«Сьогодні, друзі, в день мого народження, насолоджуйтесь  найулюбленішою піснею», - підписав Костас ще 8 квітня ...

Раптом Янніс рішуче завів мотор:

- Бачиш, які пробки? А ось якби ми раніше виїхали! Ти розумієш тепер, яка вагома всього-навсього одна хвилина?

- Наче один відсоток, - задумливо пробуркотіла Оленка, повертаючи смартфона.

«Один відсоток, який не дає на 100% перестрибнути прірву!» - промайнуло в її голові.

 - А тепер доведеться об'їжджати, щоб дістатися аеропорту! - Янніс звернув із основної дороги. Йому засигналили, але він не зупинився і пояснив Оленці:

- Промайнемо між двох гір - нам же треба встигнути вчасно, а мене вже чекає нове замовлення на доставку піци!

Він спритно обігнав кавалькаду габаритних автомобілів своїм маленьким безцінним мотоциклом. Чому безцінним? Чи не тому, що «треба бути маленьким, а не великим, тоді всюди пролізеш», як казав Кролик до Жирафа в мультику «Зоопарк на ремонті»?

Якби не Янніс, не відбулася б зустріч із Костасом. Моторошно вважати зустріччю те  жахливе шпитальне побачення, де тільки шрам нагадав про молодика у розквіті сил, здатного віддати своє життя заради порятунку інших. Чи зможе Костас одужати? Чи відновить він красу і здоров'я? Чи підтримають його дружина і діти? Може, з годувальника він вже перетворився для них на тягар?

Коли кохаєш людину, вона для тебе найдорожча і в будь-якому випадку не буде тягарем. Можна вирвати гнилий зуб, підстригти посічене волосся, обрізати зламаний ніготь (незалежно від наявності чи відсутності манікюру), можна навіть відрізати обморожену або обгорілу руку або ногу ... Тільки не вирвати з грудей серце, яке болить і ниє, страждає і переживає! Може, і не зовсім здорове серце, але твоє, рідне, його НЕ видереш назовні і не викинеш на смітник, поки живеш, і не вважаєш своє серце тягарем тільки тому, що воно поки що здатне відчувати біль. Значить, ще живе твоє серце, якщо відчуває біль!

Чому ж кажуть «чоловік - це голова, а дружина - це шия»? Оленка б уточнила другу частину приказки: «жінка - це серце», бо не крутить головою, наче шия, і думає по-іншому, ніж голова, тому що, з одного боку, не можна «розумно кохати», а з іншого - абияку дурість не назвеш коханням! Як не виріжеш із грудей серце, навіть хворе, так і не відрубаєш собі голову, поки ти здатний жити і любити. Не викинеш на смітник своє серце, бо воно вже ... належить іншій людині!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше