Коли розвіявся дим

 Янніс зиркнув на Оленку, ніби відчуваючи її молитви. Без жодного слова знову спробував натиснути на газ - з третьої спроби мотоцикл рвонув з місця, долаючи розчавлені асфальтові лави: добре, що траса не перевантажена, інакше б не вибралися звідси!

- Аеропорт вже скоро, тільки вистрибуй на ходу - там дуже дорого платити за стоянку, - Янніс намагався перекричати мотор.

- Хіба ми вже проїхали ... пожежу? - Оленка боялася радіти передчасно - не вірилось, що перелетіли прірву.

Янніс кивнув. Тоді ще раз уточнила - невже врятовані?

• Я ж сказав: так! - щодуху загаласував він крізь рокіт мотора. - Пожежники приспіли!

На радощах Оленка поцілувала в щічку свого рятівника.

• Якби не пожежа, я б не заробив твій другий поцілунок, - пожартував Янніс, самовдоволено задерши носа і додавши швидкості - добре, що тут вже асфальт не розплавлений!

Сутеніло. Сонце поспішало - йому ще треба побувати в Коринфії, в Кинеті та Лутраках, відбиваючись у цілющій воді мінеральних джерел, підкріпити силу древніх гірських хребтів своїм незгасним, попри пожежі, сяйвом, а звідти – вільною ходою попрямувати далі на Керкиру і Закінтос, щоб завтра знову повернутися в Афіни ... і в Маті. Пожежі повсюди, але вони не затьмарять Сонце, хоча яскравіше палають!

Біля аеропорту – метушня, як ніколи: мабуть, пожежі змусили туристів скоротити відпустку. Як же пролізти крізь нескінченну низку автомобілів? Янніс нарешті знайшов лазівку і пригальмував, подаючи Оленці валізку. Вона тільки щойно усвідомила дві речі: по-перше, що обидва врятовані, а по-друге - час повертатися на батьківщину. Хоча й душею відчувала себе гречанкою, але документи ніхто не скасовував: батьківщина - це не завжди те місце, де твої друзі, рідні та близькі, але куди ти зобов'язаний щоразу повертатися згідно чинного законодавства, як би далеко і високо ти не стрибнув - щоб оплатити і задекларувати дохід, податки, комуналку, оформити різні документи. Батьківщину не вибирають - це вона обрала нас і зобов'язала їй служити. Ніхто не питав, де б ми хотіли народитися - в СРСР, на Багамах, в Німеччині або Греції, а у яких батьків - і поготів не запитають, інакше всі немовлята вишикуються в чергу тільки до заможних батьків ... які, безумовно, теж плачуть! Але бідні, слід зауважити, плачуть не менше за багатих. Бідність, звичайно ж, не вада, проте «бідність» і «біда» - однокореневі слова в українській мові (на відміну від грецької), так само як «Бог» і «багатство» - спільнокореневі слова в російській мові ... на жаль!

Схопивши сумки, Оленка помахала рукою Яннісу, який подарував їй сьогодні зустріч з коханою людиною - жахливу і довгоочікувану одночасно. Чи зможе вона знову побачити Костаса? Коли він одужає? Оленка не хотіла визнавати, що його порятунок - це величезне диво, і не треба багато вимагати, тим більше - поспішати. Але безнадійно мріяла повернутися в ту щасливу мить із минулого, коли вони з Костасом, красивим і міцним, тримаючись за руки, слухали незрівнянну грецьку мелодію і на швидкостях летіли в порт, окрилені спільними надіями, а не потопаючи у розплавленому асфальті ...

 Мотоцикл Янніса розтанув крізь вечірній серпанок. Афінський аеропорт, завжди зустрічаючий і проводжаючий акустичної музикою, цього разу мовчазно затаївся, принишклий у жалобі за загиблими в пожежах. Стримані службовці робили свою звичайну справу - допомагали туристам із возиками, відповідали на запитання подорожуючих з різних країн.

Нарешті Оленка побачила знайому емблему - їй сюди, на Київ ... Ух, скільки ж народу зібралося! Дітлахи, бідні, вередують, матусі ніяк з речами не впораються, а тут ще й німець некволих форм намотує кола поміж їхніх речей ... "Diese Russen mit ihren Sachen", - долинуло до Оленки його бурчання. А що він хоче – хіба ж з Еллади вилетиш без сувенірів? Ось Оленка, як не любить подорожувати без багажу, однак набрала скільки - і посуд, і косметику, а туфлі - взагалі, як у цариці! Добре, що Оленка не страждає комплексом Попелюшки і може купити собі все самостійно, навіть цілих дві королівських туфельки грецької фірми DEMAGO!

"Diese Russen mit ihren Sachen", - знову почулося буркотіння німецького туриста. Пояснити йому, чи що, що ми - не росіяни, а українці? Чи не зрозуміє, напевно, хоча Оленці не важко висловити свою думку німецькою. Ба, він же, виявляється, молодець - розвідав, де черга менша! Оленка поринула за німцем - може, залишиться більше часу на дьютік, для вибору ексклюзивної оливкової олії ...

 В кав’ярню за філіжанкою кави не було настрою заходити - по-перше, багато народу, а по-друге ... як же нелегко зазвичай дається останній ковток "Еллініко» !

Оленка замислилася і не помітила, як німець уже опинився за нею в черзі - і не росіяни, до речі, в цьому винні, а його співвітчизники, які Оленку як даму пропустили вперед. Але грецькі службовці на стійці розгублено помітили:

- На жаль, тут тільки громадяни ЄС, а Україна - в іншу чергу ...

-Diese Russen mit ihren Sachen, - бурчав позаду той самий німець, надаючи свій європейський паспорт на контроль. І тут дівчина на стійці вирішила уточнити в нього, хто ж мається на увазі - адже в Оленки паспорт український, до чого ж тут росіяни, якими він так обурюється?

- А чим росіяни від українців відрізняються? - лаконічно запитала гречанка чистісінькою німецькою.

 - За розміром валіз, - нічесоже сумняшеся, буркнув німець, схопивши свого рюкзачка.

 Оленка мляво попленталася до іншої стійки, де народу прибувало й прибувало. Нарешті дійшла її черга.

- У Вас є багаж? - запитав її молодий реєстратор.

- Ні, - втомлено зітхнула Оленка. Авжеж, не віддавати ж у багаж красивий грецький посуд, а тим більше - королівські туфлі?

 Реєстратор скептично поглянув на важкий баул, що перевищує норми провезення ручної поклажі. Невже змусить заплатити за надмірну вагу? Якісь гроші ще залишалися на картці, але - тільки на олію! Службовець раптово запитав: