30.

Сергій

Вечір неділі я проводив з хлопцями в сауні. Ще з початку університету ми взяли собі за традицію збиратися раз в місяць, щоб відпочити від всього та не втратити спілкування.

Компанія в нас невелика, але надійна. Я, Петро, Льоша та близнюки Кір та Юр, в світі відомі, як Кирило та Юрій Богданови, розробники відомої гри.

Всі ми познайомились в університеті, коли вступили на перший курс комп’ютерних технологій. Я з Петром на кафедру інформаційних мереж та систем, а Льоша з близнюками на кафедру програмного забезпечення.

Доля нас стикнула в один з найгірших моментів сесії. Ми чатували на викладача історії, щоб здати залік. Але він все не з’являвся. Там і познайомились, поставили заслужені трійки в залікову книжку і пішли пити.

Як повертався додому пам’ятаю погано. Як в моїй квартирі опинились близнюки взагалі не пригадую. Але з того часу в нас міцна чоловіча дружба. Деякий час Кір і Юр жили навіть зі мною на квартирі, коли їх вигнали з гуртожитку. Тоді вони були бідними студентами з глибокого села. А зараз вони найбагатші серед нас.

Після четвертого курсу всі розійшлись по роботах, лише я з Кіром продовжили навчання на магістратурі, але традиція збиратись нікуди не ділась.

- Я не розумію, що вона від мене хоче. Живемо разом, постійно кудись ходимо, як пара, їздимо разом на відпочинок, можна сказати, живемо душа в душу. – Петро завів свою улюблену пластинку. Якщо хтось скаже, що хлопці не пліткують – не вірте.

- То ти їй в душу, то вона тобі, - додає Юр, вічний жартівник. 

- Ой, мовчи, це тобі пощастило. Твоя Настя ідеальна дружина, мозок не виносить, з друзями відпускає, незрозумілих претензій не виставляє.

- Можливо тому, що дружина? – Льоша теж не зміг упустити дискусію. Наш вічний мрійник. Свято вірить, що зустріне ідеальну другу половинку. Але по клубах не ходить, дівчат не клеїть, де він її хоче зустріти, в сні? Хоча з останніми подіями жарт перестає бути жартом.

- Ми живемо в цивільному шлюбі, невже так важлива якась відмітка в паспорті? – Під келих пива дискусія стає все жаркішою.

- Повір мені на слово, коли я не поспішав з пропозицією, Настя була, як відьма, її все дратувало. Постійно контролювала моє життя, де я, з ким, коли буду вдома. Навіть думав розійтись з нею. Поки мені не вставили мозок на місце. – На останній фразі Юр так скривився, що не запитати подробиць я не міг.

-  Хто ж тобі так голову промив, що ти в двадцять років за каблучкою побіг? Ти дивись, скоро в пологовий за подарунком поїдеш.

Юр нічого не відповідав, що вже для нього дивно, а коли по ньому розпливлась ідіотська посмішка…

- Вже? – Петро.

- Я стану дядьком? – витріщив очі Кір. І красномовна тиша від нас з Льохою.

- Ми не хотіли швидко говорити, але так, термін десять тижнів.

- Я от навіть не знаю, - Петро залпом допив своє пиво і почав відкривати нове, - тебе вітати чи співчувати?

- Дурень, - прокоментував Льоша.

- І Навіть не лікується, - додав я.

Далі пішли плітки про старих знайомих, вітання, обговорення дівчат, дітей, колег, роботи. Як діти відбирають один в одного лопатку в пісочниці, так і ми боролись за право говорити. За місяць в кожного назбиралось не мало новин.

- Їздили ми з в п’ятницю на бал в університеті, я ж там рахуюсь, як керівник проекту. Мусив представляти нашу фірму і надягати піжонський фрак. Але не в тому справа. Катька вирішила мене позлити і вдягнула сукню з декольте глибшим, ніж Маріїнська впадина. Я як побачив, думав закутати в свій піджак і занести додому передягнути. Але ж вперлась рогом, як той баран. Або так, або ніяк.

- Дай вгадаю, руки чесались зуби прорідити половині чоловіків? – Юр співчутливо похлопав по плечу.

- Хах, не повіриш, - Петро засвітив своїми ідеально білими зубами. – За годину сама підійшла і почала проситися додому. Ніби їй туфлі незручні та тиснуть. Типу я не бачив, як вона ховалась від поглядів.  

- Моя теж так вдягнулась, що я й не впізнав. – Я не зміг промовчати, закортіло теж поділитися своєю історією. – Понавигадували, макіяж, зачіска, зовсім іншу… Що?

Під мою цікаву розповідь всі застигли та зупинили на мені свої зацікавлені погляди. От телепень, я ж не розказував їм про Женю. Але ж не городити їм зараз про сни, не повірять. Навіть я досі не вірю в таку дивину.

- З цього місця детальніше будь ласка. – Кір подав голос і зробив ображену морду лиця. – Ти вирішив мене кинути?

- Вибач друже, але тепер по бабах гуляй сам. – Якось так склалось, що в походах по клубах мені компанію завжди складав Кирило. І ще колись з нами був Петро. Решта хлопців такий вид розваг не любили.

- Давайте вип’ємо, - Льоша, як завжди вніс порядок в нашу розмову, - а потім ти нам розкажеш, хто ця нещасна. І коли ти нас познайомиш.

Женя

Вечір неділі я займалась фантастичним байдикуванням. Дивилась фільм, переписувалась з подругою та їла улюблену піцу. Ідеальний релакс після важкого тижня.

І в той момент, коли я доїла останній шматочок піци та вляглась з ноутбуком на ліжку, голос подав телефон.