Зустрінемось у сні або Тримайся від мене подалі

34. Всі проблеми вирішуваються словами через рот

Женя

Вітрянкою я перехворіла ще в далекому дитинстві. Але лікар вигнав мене та заборонив відвідувати Сергія без поважної причини. Свої слова він мотивував хвилюванням за моє здоров’я. Ніби то я хворіла давно, тому імунітет до захворювання може бути слабким. А вдруге вітрянку переносити складніше, можна й переїхати на лікарняне ліжко.

І чхати я хотіла на побоювання. Зараза до зарази не чіпляється. Але рогом вперся суджений. От не дарма народився під знаком Овна. Заборонив до нього приходити. Переживає за моє здоров’я. Гад! А я ніби не хвилююсь за нього. Я хоча б здорова, а він на одинці з вітрянкою!

Ось так на підвищених тонах ми й вияснювали стосунки. Домовитись не вийшло. Сергій категорично не йшов на жодні компроміси.  

Цілий наступний день я гуляла парком та копала сніг. Вихлюпувала роздратування, гасила емоції хвилювання та тривоги, заспокоювала нервові клітини.

Як він посмів мене вигнати в такий момент? Ну нехай би захворіла, помінялись би місцями. Він був би медсестричкою, а я хворим. Хм, він в одному халатику наближається до мене з голкою і просить приспустити штанці…

Ой, кудись не туди думки пішли.

І що тепер робити? Бісить. Бісить своєю впертістю. Хвилююсь ж за нього.

Лише коли пройшло кілька годин, емоції вихлюпнулись, а ніс відмерз, я зайшла в кафе. Відігрітися та розкласти все по поличках.

В нагоді став улюблений блокнот, де я розписала кожен пункт своїх думок та підбила підсумки. Ох, добре, що не пішла вияснювати стосунки. Перечитую кілька головних правил, які сама ж придумала.

  1. Він чоловік, для нього важливо бути авторитетом. Тому варто дослухатися до його думки.
  2. Він не маленький безвідповідальний хлопчик, отже свої рішення він обдумує, а також несе за них відповідальність.
  3. Ти не його мама, а його ДІВЧИНА. Любов та підтримка, а не виховання.
  4. Він турбується про ТЕБЕ, подякуй, а вже потім висловлюй незадоволення.
  5. Сила жінки в хитрості.

Ніби кілька правил, а мозок провітрився. Подумки погладила себе по голові. Вже в попередніх стосунках я намагалась одразу вияснювати все, донести свою думку і пояснити чому я права, а не він. Навіть не намагаючись побачити ситуацію з іншого боку.

Іноді дивишся фільм і думаєш – що ти дурна героїня робиш? Подивись, подумай та поговори – це ж елементарно. Але кожна з них натикається на одні й ті ж граблі.

Чому нам так важко повірити іншій людині? Дослухатися до її слів та подивитись іншими очима. Ні, моментально вмикається захисна реакція. Називається «я права, інші – не розуміють».

А улюблена тема – це беззмістовні образи один на одного. Не важливо, чоловік ображається на жінку, чи вона на нього, мама на доньку, чи сестра на брата. А потім не говорять, сплять по різних кімнатах або ж взагалі живуть по різних будинках.

Страшно згадати, що було, коли я була підлітком. Не проходило й дня, коли я не скандалила з кимось. Постійно ніби то страждала моя високо піднята самооцінка.

Але я виросла, а Сергій не мій брат, який буде терпіти дурощі молодшої сестри.

Всі проблеми вирішуються словами через рот. Всі проблеми вирішуються словами через рот. Вбити це собі в голову, аксіому і запам’ятати. Всі проблеми вирішуються словами через рот. Звучить по дурному, але до біса правдиво.

«Вибач мене. Роздратування перемогло здоровий глузд. Я просто дуже хвилююсь за тебе».

Надсилаю смс і бачу, що в соціальній мережі кілька хвилин тому з’явилось повідомлення від судженого.

«Не злись, будь ласка. Я переборщив. Як уявив собі, що через мене ти потрапляєш в лікарню. Захотілось у вікно вистрибнути, щоб бути подалі від тебе і не розкидатися вірусами».

Чи то в закоханих, чи то в дурнів думки сходяться. В наступні кілька хвилин ми намагались додзвонитися один до одного. Одночасно та безуспішно.

- Привіт. – Нарешті в телефоні лунає рідний голос. А по моєму тілу біжать мурашки. Як мені лише в голову могла прийти думка, що зможу без нього?

- Привіт. Як ти? – Випалюю перше, що приходить в голову.

- Не повіриш, все нормально. Слабкість, жахливо свербить тіло, але температура не висока. Не хвилюйся. – В словах чую усмішку. – Можеш поки перепочити від мене.

- Ех, а я розкотила губу, що ти будеш просити мене приїхати тебе вилікувати. – Жартуючи підходжу до гострої теми. Але не знаю, чи варто забути, чи краще обговорити.

- Пообіцяй мені, що не будеш наражати себе на небезпеку. Навіть якщо буду вмовляти провідати мене, поки я не засох від нудьги. Навіть якщо буду відправляти відео, де я катаюсь по підлозі, стукаю п’ятками і реву так, що сусіди стукають по батареях.

Сміх виривається з моїх губ, варто лише уявити, як велике дитя повзає по підлозі та хникає. При цьому тягне руки до камери і просить писклявим голосом приїхати до нього, купити цукерочок і піцу.

- Добре, я обіцяю лише дзвонити та хвилюватися дистанційно. – Як легко це виявилось сказати. – А ти пообіцяй робити все, щоб швидше видужати.

- Все, що в моїх силах. – Серйозним голосом сказав хлопець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше