Зустрінемось у сні або Тримайся від мене подалі

35.

Женя

Відкриваю очі і бачу перед собою те саме місто кохання! Так, наші сто днів ще тривають! Отже розлука в кілька тижнів відміняється.

В квартирі нічого не змінилось, за кілька ночей, що нас не було. Лише додалось в мене нетерпіння. Починаю намотувати круги по кімнаті, очікуючи судженого. Ледве не підстрибую від емоцій. Пройшло лише трохи більше доби, а я вже скучила за ним.

Відчуваю себе, ніби школярка під час першої закоханості. Хочеться постійно його бачити, обіймати, розмовляти і багато доторкатися.

Хоча від підлітків мене відрізняє одна відмінність. Я можу думати про щось інше та концентруватися на роботі, хоч для цього доводиться прикладати немалі зусилля. Не дарма кохання записали в список захворювань.

І де його носить?! Чим він займається там один в квартирі? Можна було б щось непристойне подумати, але даю гарантію, що мій ненаглядний працює не покладаючи рук. В день виспався і відпрацьовує пропущені робочі дні. Не можна ж бути таким працеголіком.

Поки чекаю встигаю попити чаю, полежати на дивані та помилуватись містом. А моя радість все не з’являється. Починаю розуміти маму, яка ревнує тата до його єдиної та улюбленої коханки – роботи.

І лише коли я пройшла всі пункти по другому колу, Сергій з’явився перед мої очі. Я вже не знаю, що хочу сильніше: міцно обійняти та притулитися чи ніжно повернути його голову до характерного клацання.

Але ні першого, ні другого я зробити не встигаю. Хлопець округлює очі, піднімає здивовано очі та відскакує від мене подалі. Яка його муха вкусила? Я навіть не придумала, що сказати, а він знову зникає.

Капець класно провела час з коханим. Невже я така страшна, коли сплю? Раніше ж якось мирився. Пізно солодкий мій. Полюбив принцесу, люби і відьму в ній.

І що робити? Вагаюсь між плюнути та насолодитися нічогонеробленням та прокинутись і зателефонувати. Має ж бути якась логіка у його діях.

- Можливо він подумав, що і в сні нам краще не бачитись, щоб я не захворіла теж? – Розмови з собою іноді допомагають знайти відповіді на питання.

 -  Але ні, дурня якась. Хоч це й магічні сни, але ж не настільки. Можливо він згадав, що забув щось зробити? Або не хоче мене бачити… Але ми вчора все вияснили, причини немає. – Хитаю головою, дуріючи від ситуації.

А потім кажуть, що жіночої логіки не існує. Ага, подивіться на чоловічу.

Неочікувано з’являється знову мій суджений. Дарма я зробила ковток чаю, бо він йде ротом, носом і все на судженого. Закриваю рот рукою і починаю безсовісно, безпардонно та нахабно реготати.

Моя геніальна любов натягнула на себе одноразовий захисний костюм та протигаз. Лише обурені очі виглядають, після фонтану чаю він їх ще й кумедно округлює. А мій чай акуратними струмками тече по хоботу намордника і капає на килим. Мій сміх заходить на новий рівень. Лише через хвилину в мене з’являється змога говорити.

- Коханий. Хе-хе-хе. – Витираю сльози сміху. – Не хочу тебе розчаровувати, а протигаз такого типу не затримує ні бактерії, ні віруси. Але чесне слово, він тобі дуже пасує. Особливо цей красивий колір дитячої несподіванки.

Каюсь, не змогла промовчати. Занадто смішний вигляд має Сергій. Варто позаздрити його фантазії. І костюмчик поліетиленовий знайшов і протигаз начепив. Турбується про мене, а я така-сяка безсовісна знущаюсь над ним. Бідний хлопець, пощастило йому зі мною. В переносному сенсі цього слова «пощастило»

Він знімає нарешті свій новий аксесуар і здається планує мене ж ним відшльопати. Занадто підозріло хмуриться.

- Вже не страшно мене заразити? – Піднімаю питально брови, але потроху відходжу. Про всяк випадок. Раптом температура погано на нього вплине. Або я вже довела до ручки.

Але Сергій не планує нічого такого, навіть і сам на крок відходить.

- Тааак, це вже друга частина цирку? – Нахмурююсь та буравлю судженого поглядом. Сподіваюсь він більше не придумає інших дурниць. – Давай вже перейдемо до обіймів та поцілунків.

І знаєте, що він робить?! Відходить від мене подалі! А коли я підходжу, він в паніці хапає сковорідку і починає тікати від мене по кімнаті. Захищаючись своїм тефлоновим щастям!

Дурдом на виїзді, намагаюсь обійняти свого хлопця, а він від мене тікає. Санітари з модним білим халатиком з довгими рукавами, ми вас чекаємо.

- Не підходь, бо зараз прокинусь. – Суворо заявила мені курочка в целофановому пакетику.

Подивилась я на цю картину, покліпала очманіло очима і сіла перепочити. Ну добре, я так сміялась, що не змогла встояти. Суджений-ніндзя завмирає по іншу сторону барикад з піднятою напоготові зброєю. Тобто в обіймах сковорідки за барною стійкою.

- Ти вважаєш, що і в сні можна обмінятися бацилами? – Лише через кілька хвилин я змогла вичавити з себе кілька слів. Схоже скоро в мене з’являться кубики пресу. Завдяки найбільш оригінальному способу – сміхові.

- Все може бути. Краще перестрахуватися. – Пильно спостерігаючи за мною, Сергій сів на стілець. Готовий в будь яку секунду зірватися з місця та захищати свою честь.

- Ага, і дитину можна зробити у сні. – І коли я стала така смілива.

- Перевіряти не будемо. Не ті відчуття будуть, як в житті. – Підбив підсумок розмові суджений. Ніби я пропонувала, цікавий такий.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше