Зустріти тебе знову

Розділ 5. Яна (5.2)

Відстоявши в заторі, виїжджаємо за межі міста. По обидва боки дороги непрохідною стіною стоять вкриті свіжою зеленню дерева.

— Вирішила вивезти в ліс? Оригінально. Мене будуть шукати, Яно, — жартівливо попереджає Максим, блиснувши пустотливою усмішкою. Всю дорогу чоловік крадькома позирав на мене, але тепер, розвернувшись полубоком, буквально впивається в мій профіль, і щоки починає зрадницьки заливати фарбою. Я не звикла так відверто подобатися, чоловіки давно не захоплювались мною з подібною ненаграною щирістю. Як не крути, шістнадцять років в шлюбі остуджують колишні почуття, з чоловіком пристрасть згасла давно. Їй на зміну прийшло взаєморозуміння та довіра, якими я свого часу пишалася, але які, як виявилося, не коштували і ламаного гроша.

— Обіцяю повернути тебе цілим і неушкодженим, — загадково відповідаю, входячи в останній поворот. З'їжджаємо з шосе, пірнаємо в саму гущу рослинності, грунтова дорога різко йде вгору. Веду впевнено, бо знаю короткий шлях. — Майже приїхали, трохи зріжемо зараз.

Схоже, чоловік й досі не здогадується, куди його везу, і, наскільки можу судити, його це зовсім хвилює. Ми наодинці, в замкнутому просторі — краще і не могло скластися.

— Що? Ніколи не бачив жінку за кермом своєї машини? — мені потрібно з ним говорити, інакше просто збожеволію від безмовних поглядів, що розпалюють всередині пожежу. Я й уявити не могла, що стаю настільки податлива, якщо вибрати правильний підхід.

— Такої не бачив! — Максим хитає головою та кінчиком язика швидко облизує губи.

Дихання перехоплює від його репліки. Відчуваю, як бажання скручує мені низ живота. Міцно впиваюся нігтями в шкіряну оббивку керма та забороняю собі думати про ті його слова.

Попереду маячить черговий шматок траси, і це повертає мені відчуття реальності. Під колесами знову з'являється гладке покриття асфальту. Залишається тільки припустити, скільки мощі під капотом залізного "чудовиська", але в гору ми буквально злітаємо.

Припаркувавшись біля дерев'яного парканчика місцевого кафе, виходимо на вулицю. Свіже повітря просякнуте запахами диму та смаженого м'яса, з альтанок гримить музика і дзвінка мова з відчутним акцентом.

— Ти везла мене задля цього? — чоловік виходить з машини і потягується, розминаючи закляклі м'язи, з цікавістю роздивляється вивіску на невідомій нам обом мові. — Знаєш, твої переваги в їжі кожен раз мене дивують.

— Нам туди! — пирхаю у відповідь і киваю в бік ледь помітної стежки, що веде до вершини пагорба. Саме там знаходиться незабутній краєвид, заради якого ми приїхали. Збираюся показати чоловіку, як згасає згарище заходу сонця над мегаполісом. Шкода, не розрахувала, як буду долати підйом в гору на підборах.

Однією рукою Максим відсуває гілки, що розрослися і погрожують відшмагати по обличчю, іншу пропонує мені. Невпевнено кошуся на його широку долоню, але вибір невеликий — доводиться вкласти в неї свою. Гаряча шкіра обпікає, серце стукає гучно-гучно й переміщається кудись в район горла. Я ще не звикла до нього, і кожен дотик діє не гірше розряду струму.

Чоловік впевнено веде вперед, допомагаючи не оступитися. Але я забуваю, що повинна дивитися під ноги, й заворожено пропалюю очима його потилицю. І до смерті боюся, що він ось-ось обернеться, побачить вираз мого обличчя й надумає собі казна-чого.

Сягаємо самого верху, виходимо на відкриту ділянку у обриву пагорба. М'яко вислизаю з його долоні і розчаровано відзначаю про себе, що він і не намагається утримати. Господи, я навіть в собі розібратися не можу! Чого тоді хочу від нього?

— Красиво, — Максим завмирає, вдивляючись у далечінь. Небо на горизонті горить синім і помаранчевим, ніби в нього заливають розплавлене золото. — Особливе місце?

— Було колись... — мене відпускає. Знаходження тут навіює легку ностальгію, яка гасить інші суперечливі бажання.

— Чому вирішила показати мені?

— Не знаю. Донька сказала, мені бракує спонтанності. Може, це спроба компенсувати...

— Тоді підтримаю твою акцію, — Максим знімає піджак і розстеляє на траві. — Присядьмо?

Погоджуюся і безтурботно опускаюся униз, відчуваючи нову хвилю дикої радості, що захоплює у свою владу. Чому мені так добре, до кінця не усвідомлюю, але приємно бути поруч з ним, мовчати і милуватися краєвидом у променях сонця.

Ми сидимо один біля одного так близько, що торкаємося плечима. Моє голе і його обтягнуте тонкою тканиною сорочки. Вслухуюся в рівне чоловіче дихання, ловлю боковим зором найменший його рух. Захід сонця, на мій сором, вже мало цікавить. Тонка бретелька зісковзує, оголюючи ямку близько ключиці. Максим помічає. Від цього невинного виду у нього захоплює дух, чоловік не витримує.

— До біса... — щось ще більш непристойне пошепки зривається з його вуст і він, обхопивши мою потилицю рукою, змушує притиснутися губами до його губ. Піддаюся, відповідаю на цей нестримний поцілунок, запускаю пальці в густе волосся і горнуся до чоловічих грудей. Його руки з насолодою вивчають моє тіло: одна гладить стегно, інша малює лінію біля основи шиї. По спині біжать давно забуті мурашки. Вимогливий, жадібний і дуже пристрасний поцілунок запускає ланцюгову реакцію в організмі. Відштовхую його долоньками, і Максим різко зупиняється, дивлячись на мене переляканими очима. Дихає так, ніби пробіг марафон:

— Пробач! Яно, я...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше